Коллектив авторов - Основи економічних знань

До конкретних предметних форм системного підходу можна, за певних умов, віднести формаційний, цивілізаційний та інституціональний підходи у дослідженнях закономірностей і тенденцій економічного та соціального розвитку суспільства в процесі його історичної трансформації.

Оскільки сутність формаційного та цивілізаційного підходів у формуванні методологічної парадигми досліджень економічних явищ і процесів буде докладно розкрита у третьому питанні даної теми, коротко зупинимось на особливостях інституціонального підходу, правомірності його взаємозв’язку із підходом системним.

Насамперед слід зауважити, що інституційний підхід у формуванні методів досліджень складних економічних об’єктів з’являється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство – це інституційно оформлений процес», воно «укорінене в інститутах 25, економічних та неекономічних, вплетене в них». Саме інституційне оформлення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, … породжує структуру, наділену у суспільстві конкретною функцією. Таким чином, на думку вчених, дослідження зміни місця господарства в суспільстві – «це, по суті, дослідження способів інституціонального оформлення економічного процесу в різний час і в різних місцях» [10, с. 55 – 56].

Таке розуміння ролі та функцій інститутів у функціонуванні суспільства, економічних систем, само по собі визначає необхідність залучення інституціонального підходу у взаємодії із загальнофілософським та іншими підходами до аналізу внутрішніх важелів розвитку економіки. Однак значення інституціонального підходу у дослідженні принципів, форм, чинників і тенденцій розвитку економіки стає більш зрозумілим, якщо звернути увагу на той факт, що інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці» [10, с. 56], тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних – соціальних, політичних, духовних, культурних тощо. Така уява про природу чинників економічного розвитку робить інституційний підхід у чомусь близьким із підходом цивілізаційним, хоча, безперечно, ототожнювати їх ні в якому разі не можна.

Безпосереднє використання тих чи інших підходів у процесі дослідження руху складних соціально-економічних об’єктів, тієї чи іншої сукупності методів аналізу залежить від характеру та змісту, спрямованості методологічної парадигми, специфіка якої визначається значними якісними змінами, що відбуваються в економічному, політичному, соціальному житті суспільства на певному етапі його життєвого циклу.

Саме поняття парадигма(грец. paradeigma; англ. paradigm – приклад, зразок] розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі 26.

На думку відомого вченого П. С. Лемещенка потреба у формулюванні певної методологічної парадигми економічних досліджень виникає із розвитком науки, коли з’являється потреба у визначенні певних канонів мислення, які б надавали науковим результатам більш строгий, достовірний та верифікований вигляд. Тобто парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються. Зміна парадигми, тобто загальноприйнятих методів і правил дослідження, пов’язана, як зазначалося вище, із значними якісними змінами в технологічному способі виробництва, в системі економічних відносин, зі змінами суспільних форм функціонування економічної та господарської системи (наприклад, перехід від індустріального до постіндустріального, інформаційного типу виробництва та суспільства). Недарма у науковій літературі можна зустріти думку, згідно з якою зміна парадигми являє собою наукову революцію.

У ХХ ст. найбільш характерною рисою розвитку суспільства став факт завершення автономії економіки, підпорядкування економічної функції соціальним цілям. Матеріальною основою зміни місця та ролі економіки у житті суспільства стали процеси, що відбувалися саме в економіці під впливом стрімкого скорочення часу між науковими відкриттями та впровадженням їх результатів у виробництво, інші сфери суспільного життя.