Коллектив авторов - Основи економічних знань

У цьому контексті надзвичайно плідною та конструктивною уявляється філософія методології економічних досліджень запропонована на початку ХХ ст. усесвітньо відомим релігійним філософом С. Булгаковим. Учений у праці «Філософія господарства» (1912) сформулював деякі ключові принципи методології досліджень, які є надзвичайно актуальними у наш час. Зокрема, він надавав великого значення необхідності аналізу таких інституціональних чинників економічного розвитку, як свобода та творчість, місце особистості в господарстві та його етика, підкреслюючи, що свобода є загальною основою творчого процесу: «там, де є життя та свобода, є місце й для нової творчості, там уже виключений автоматизм, який випливає з визначеного та незмінного устрою світового механізму, що йде як заведений годинник, тому й господарство – як у широкому, так і в вузькому, політикоекономічному розумінні – також є творчість, синтез свободи та необхідності» [15, с. 184 – 186].

Як можна зрозуміти з наведеної вище позиції філософа, вже на початку ХХ ст. синергетичний ефект дослідження проблем функціонування та розвитку економічних систем можна було забезпечити лише на базі парадигми, що своєю основою визнавала уявлення про економіку, як про синтез свободи, творчості та необхідності. У 50 – 80-ті рр. ХХ ст. такий підхід до визначення закономірностей трансформації базових інститутів економічної системи розвинених країн, адекватних їм суспільних форм прояву та функціонування, таких як постіндустріальне, інформаційне, постекономічне суспільство, став розповсюдженим, вважався новим і, якщо так можна висловитися, революційним в економічній теорії.

Водночас С. Булгаков вже на початку ХХ ст. прогнозував вихід економічного життя з жорстких рамок детермінізму, оскільки господарство, що розглядається як творчість, є й психологічним феноменом або, кажучи ще більш визначено, господарство є явищем духовного життя так само, як і всі інші сторони людської діяльності та праці. Дух господарства є знову-таки не фікція, не образ, а історична реальність. Будь-яка господарська епоха має свій дух і в свою чергу є породженням цього духу, кожна економічна епоха має свій особливий тип «економічної людини», що народжується духом господарства. Тому проголошувати його рефлексом даних економічних відносин можна тільки при тому логічному фетишизмі, в який впадає політична економія, коли вона розглядає господарство, розвиток продуктивних сил, різні економічні організації через призму абстрактних категорій, поза їх конкретністю. Саме тому, – зазначає вчений, – політична економія має потребу в щепленні справжнього реалізму, який необхідно включає в себе й «причинність через свободу» й історичний психологізм, який може помічати духовну атмосферу даної епохи [15, 187; 2, с. 3 – 17].

В основі такого підходу до розуміння напрямів розвитку предмета економічної теорії, політичної економії, безперечно, лежить уявлення про суспільство як про цілісну, багатосуттєву, багатовекторну систему зі складною структурою, якій притаманні певні загальні закономірності розвитку. Ігнорування цього принципу економічного аналізу веде до втрати цілісності у теоретичній моделі економічного розвитку, яка визначає цілі та інструменти його забезпечення, отже, до зростання флуктуацій, ризиків, протиріч, порушень системної рівноваги насамперед в економічній і соціальній системах.

Слід зауважити, що й сучасний інституціоналізм, або неоінституціоналізм, і в значній мірі неолібералізм подібний підхід у дослідженні чинників економічного зростання та розвитку вважають принципово важливим і необхідним.

Як бачимо, головною ознакою, принципом сучасних філософських поглядів на природу економічних процесів, методи дослідження механізмів і закономірностей їх розвитку стає «олюдненість» економічних відносин, перехід від побудови абстрактних моделей і схем функціонування господарських систем у площину досліджень інтересів, умов і чинників самореалізації в економічному середовищі людини, як цілісності в усіх її проявах: як людини економічної, соціальної, духовної, інформаційної, інституціональної тощо, як внутрішнього ядра сутності та поля функціонування інтелектуального та соціального капіталу.

Сприйняття суспільства, як цілісної, багатосуттєвої, багатовекторної системи зі складною структурою, якій притаманні певні загальні закономірності розвитку, у контексті усвідомлення суті та методологічного значення тези інституціоналістів про завершення автономності економіки, викликає розуміння доцільності визнання економічної теорії універсальною поведінковою метатеорією, що «відбиває реальне розповсюдження предмета економічної теорії на ті сфери, які ніколи не були об’єктом аналізу для економістів» 32.