Коллектив авторов - Основи економічних знань

Насамперед, як зазначають філософи, формаційний підхід дегуманістичний, оскільки «безконтрольне та монопольне використання макросоціологічних понять робить формаційну схему фундаментом не конкретно-історичних, а відчужених соціально-економічних описів»; такий підхід схематичний, адже «не всі та не будь-які форми людського співжиття відповідають ознакам, що вводяться та випливають із природи формаційних уявлень», він «не відповідає епістемологічно значущому критерію гомогенності» (однорідності, однаковості), є есхатологічним (остаточним, кінцевим), натомість «будь-яка сходинка суспільної історії позбавлена самодостатності: вона лише віха на шляху до наступної. Зображення, що передбачає оцінку дійсного через призму майбутнього, в усіх відношеннях недосконале. По-перше, воно, однобічне, по-друге, як правило, воно зміщує акценти, втрачає перспективу; по-третє, воно перекриває можливості неупередженого аналізу об’єктивних альтернатив» [16, с. 21 – 23].

До вузьких місць формаційного підходу відносять також той факт, що він «спрямляє, згладжує історію», оскільки ідеалізації, що фігурують у формаційній схемі, «не просто вихолощені у гуманітарному сенсі, рівним чином вони звільнені від життєво конкретних деталей, випадковостей», а класична дилема «призначення – свобода волі» розв’язується тут на користь економічно тлумаченого призначення, що «й методологічно, й фактично некоректно» [16, с. 23].

Можна, мабуть, погодитися, особливо в умовах розвитку ознак постіндустріального типу економіки та суспільства, із позицією вчених, які вважають, що «Історія не є розгортання економічної, базисної необхідності. У ній є людина, «егоїстичне» обличчя і зчеплений з ним простір дії. Але є інтегральний (не формаційний) ефект самоорганізації великих складних систем. Історія й реалізується як синтез можливостей, що проявляються більш менш спонтанно, як статистичне резюмування альтернатив» [16, с. 23 – 24].

Певною схематичністю і водночас жорсткістю прив’язки до ролі обмеженого кола об’єктивних чинників, що визначають характер мотивів, дій та інституціональних форм переходу економічних систем і суспільства від одного якісного стану до іншого, більш досконалого та оптимального, відзначається, на наш погляд, і технологічний підхіду системі методології дослідження закономірностей розгортання та трансформації складних соціально-економічних явищ і процесів.

Якщо формаційний підхід, про який ішлося вище, в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм як власність, капітал, два основних класи суспільства, то технологічний, по-перше, спирається, так само, власне, як і формаційний, на принципи детермінізму – філософського вчення, згідно з яким «усі форми реальних взаємозв’язків явищ у кінцевому підсумку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодне явище дійсності», а, по-друге, визнає вирішальним чинником змін у соціально-економічних процесах розвиток техніки, технологій, техніко-економічних відносин.

Саме на базі такої уяви про характер і механізми зв’язку явищ (причина – наслідок) Т. Вебленом було сформульовано тезу про «технологічний детермінізм», як закономірний усебічний вплив на суспільний розвиток промислового виробництва і технічного прогресу, внаслідок чого виникає можливість і необхідність установлення політичної влади технічних спеціалістів на базі наукового знання на противагу владі капіталу 35.

Ця теза дістала подальший розвиток у працях Дж. К. Гелбрейта, Р. Хейлбронера тощо. Зокрема, Дж. Гелбрейт сформулював власний підхід (основу якого складали положення теорії технологічного детермінізму) щодо визначення принципів аналізу трансформаційних змін в економічній системі капіталізму. Його ключовою ознакою стало положення про техноструктуру, структурні особливості та принципи функціонування якої визначають як зміст і характер економічної влади, так і специфіку соціальної стратифікації суспільства. Згідно з поглядами Гелбрейта, якісні зміни в економічній системі капіталізму відбуваються виключно під впливом переходу до використання передової техніки, більш складної організації управління виробничими структурами, домінування «зрілої корпорації», існування якої дозволяє планувати економічний розвиток, та переходу влади у такій корпорації до певної групи фахівців – вчених, інженерів, техніків, спеціалістів, менеджерів, корпоративних бюрократів, внаслідок чого» старомодні капіталісти» буквально щезли» 36.