Коллектив авторов - Основи економічних знань

За цих умов філософський підхід до розуміння сутності принципів і методів пізнання економічної системи як органічної складової надскладної системи – суспільства, вимагає при формуванні основних засад нової методологічної парадигми економічних досліджень дотримання певної сукупності принципів, поза якими цілісна уява про внутрішні важелі функціонування, мотиви розвитку, виробничі можливості даної системи неможлива. Отже:

1) нова парадигма методології досліджень у полі предмета сучасної економічної теорії передбачає подолання безсуб’єктного, позаособистісного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтацію на створення людиноцентричного господарського механізму;

2) відмова від ідеології та економічного детермінізму, оскільки «економізм» абстрагується від «ціннісного» соціально-економічного контексту, «це віра економічної раціональності тільки в саму себе і ні в що більше» [13, с. 11]. На думку П. Ульріха, з якою, напевно, можна погодитися, «нормативне перебільшення логіки ринку, возведення її в абсолютний принцип координації суспільства означають обмеження логіки співіснування людей (етичної ідеї раціональності) економічною логікою взаємовигідного обміну благами. Замість того, щоб адаптувати ринок до соціальних відносин, самі ці відносини радикальним чином підганяються під вимоги ринку, що «зводить відносини між людьми до відносин обміну та веде до переростання ідеї ефективності ринокової економіки в ідеологію тотального ринокового суспільства» [13, с. 19, 21];

3) визнання та використання принципу методологічного плюралізму, подолання предметної та методологічної автаркії при дослідженні природи економічних явищ і процесів, що, безперечно, є важливим у плані розвитку архітектоніки політичної економії за напрямами;

4) постійне збагачення понятійного апарату економічної теорії, зокрема, наприклад, за рахунок таких багатосутнісних категорій і понять, як економічна свобода, економічна та політична влада, інтелектуальний, соціальний, політичний капітал, соціальна конкуренція, соціальна відповідальність бізнесу, соціальне партнерство тощо;

5) особливе місце у такому збагаченні займає реалізація потреби у поєднанні категоріального та інституціонального рівня досліджень основних закономірностей, тенденцій і соціальних форм розвитку економіки та суспільства.

Важливість такого синтезу визначається тим, що інститути,на відміну від системи категорій, які є «формами осмислення економічних явищ, виділеними у поняттях науки», такими, що «відбивають в об’єктах вивчення лише їх загальні риси», уявляють собою «відносно стійкий набір правил та організованих практик, укорінених у структурах значень і ресурсів» 33. Діалектика використання згаданого вище принципу полягає в концентрації уваги дослідників не на економічних, політичних, або інших подіях і процесах як таких, «а на більш постійних інститутах, всередині яких ці події та процеси виникають і які в основному визначають курс їх розвитку» [11, с. 86].

Названі принципи побудови сучасної парадигми дозволяють говорити про доцільність використання у процесі дослідження складних та надскладних соціально-економічних систем системної ж парадигми, системної моделі постановки проблем і методів їх розв’язання, за допомогою якої можна подолати міжсистемні оболонки та, на основі з’ясування механізмів взаємовпливів різних сфер суспільного життя, відшукати найбільш ефективні важелі впливу на економіку, забезпечити на краще зміни у становищі всіх суб’єктів господарської діяльності.

Системна парадигмадозволяє проводити дослідження економічних об’єктів як цілісних системних утворень не лише з позицій аналізу суті, структури та механізмів взаємодії окремих її складових, окремих елементів. Вона у сучасних умовах створює у царині гуманітарних наук реальні можливості для аналізу закономірностей та механізмів взаємовпливів різних систем та підсистем, які визначають стан, можливості, динаміку та перспективи соціально-економічного розвитку суспільств, різних верств населення, окремої людини.

Сама системна парадигма може бути багатомірною, багатоцільовою, розрізнятися завданнями, полем та глибиною проникнення у суть досліджуваних соціально-економічних процесів. Якщо, наприклад, системна парадигма у таких своїх проявах, як функціоналізм, структуралізм, структурний функціоналізм, орієнтує дослідника на виявлення функцій елементів, взаємодія яких утворює певну соціальну систему, вивчення структур системи та водночас виділення найбільш значущих серед них, пошук закономірностей і механізмів взаємосплетіння взаємодій окремих функцій, елементів, структур відносно одна одної, то системна парадигма, сформована на основних засадах інституціоналізму, досліджує закономірності, процес і механізми формування, функціонування, розвитку та трансформації тих соціальних інститутів, які забезпечують, стійкість, стабільність, ефективність і динамізм рівноваги у соціальних зв’язках суб’єктів господарювання, економічної системи, метасистеми в цілому.