Коллектив авторов - Основи економічних знань

Слід зазначити, що, як і формаційний, технологічний підхід до аналізу причин і чинників розвитку капіталістичного суспільства, його економічної та соціальної системи, безперечно, має право на існування та використання, оскільки заперечити вплив технологічних змін на характер і структуру техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин неможливо. Однак необхідно зважувати й на те, що такі зміни відбуваються у суспільстві, яке наповнено величезною кількістю особистостей з їх суб’єктивною уявою про цілі економічного розвитку, характер індивідуальних і суспільних потреб та інтересів, способи забезпечення їх узгодження та реалізації. Тому жорстка, однолінійна схема визначення природи механізмів, які породжують і забезпечують той чи інший характер трансформації економічних систем і суспільств, уявляється недостатньою для пізнання цих надскладних соціальних процесів.

Доречно, мабуть, у зв’язку з таким нашим висновком згадати автора теорії підривних технологій Клея Крістенсена, який розглядає оновлення «не як природний процес, схожий на зміну пори року, а як процес, що висмоктує, хворобливий процес, який робить прорив майже неможливим» 37. Звичайно, навряд чи можна цілком сприйняти тезу, згідно з якою розвиток, оновлення майже неможливі, однак не можна не погодитись із автором у тому, що розвиток набагато складніший, ніж зміна пори року, оскільки на його можливість, якість і сталий характер впливає надто багато не лише об’єктивних чинників. Відповідно й система способів дослідження механізмів зародження, становлення та динамізації цього процесу на певних історичних етапах життєвого циклу метасистем повинна враховувати та використовувати набагато більше методів, чинників, інституціональних форм для його визначення та характеристики.

Останнім часом значного поширення набуває використання цивілізаційного підходудо аналізу закономірностей функціонування та трансформації складних соціальних систем, у тому числі й економічних. Його поява пов’язується саме з ускладненням механізмів функціонування надскладних метасоціальних систем, у яких усе більший вплив на економіку, економічний розвиток починають справляти позаекономічні чинники. Пояснити їх безпосередній вплив на економічне життя за допомогою лише економічних категорій або на основі визнання ключової ролі лише технологічних змін у суспільному виробництві в принципі неможливо.

Спроба ж вирішувати економічні проблеми чисто економічними методами, на основі традиційних схем економічного аналізу в умовах сучасного рівня розвитку суспільства не може забезпечити позитивні результати, оскільки: по-перше, взаємодія, взаємовпливи економічної, соціальної, екологічної та інших систем, які забезпечують існування та розвиток нашого суспільства настільки глибокі та щільні, що без урахування законів і механізмів цієї взаємодії неможливо забезпечити формування механізму управління економічними процесами на макро- та мікрорівнях; по-друге, розуміння об’єктивності існування факту такої взаємодії вимагає у разі потреби розривати міжсистемні оболонки, що існують між окремими гуманітарними науками, використовуючи їх потенціал для системного з’ясування суті процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві, для створення нових концептуальних схем їх дослідження, визначення відповідних цілей економічної політики та ефективної системи інструментів для їх реалізації.

Розв’язати таке коло проблем у методології дослідження складних економічних і соціальних систем можна за допомогою сучасної цивілізаційної парадигми та цивілізаційного підходу, які забезпечують якісно нову спрямованість думки дослідників у побудові висхідної концептуальної схеми та моделі постановки проблем і методів їх розв’язання. Засадничими принципами такої спрямованості є, по-перше, філософське уявлення про «історичний розвиток як сукупність різних цивілізацій, яким притаманний власний шлях історичного розвитку», отже, несприйняття «відомого принципу формаційної парадигми про обов’язковість проходження кожним суспільством однакових етапів історичного розвитку»; по-друге, визнання концептуального положення цивілізаційного підходу, згідно з яким «розвиток кожної країни та кожного етносу являє собою послідовне проходження ними стадій формування, розквіту та занепаду при збереженні на усіх цих стадіях деяких властивих країні та етносу якісних – «цивілізаційних» характеристик (насамперед ціннісно-культурного плану)» 38.