Марiанна Гончарова - Аргідава

© М. Б. Гончарова, 2017

© О. О. Драчковська, переклад українською, 2017

© О. А. Гугалова, художнє оформлення, 2017

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2016

Найпопулярніше ім’я у нас тут, у Прикарпатті, – Марія. В горах, наприклад, кожна друга дівчинка – Марія.

Ану гукни: «Маріііія!» І зусібіч до тебе зараз же підбіжать жваві дівчатка і дівчата, підпливуть молоді матері, неквапливо підійдуть зрілі жінки, приповзуть премилі немовлята і, спираючись на ціпок, пришкандибають допитливі бабусі. Зі слідами колишньої вроди. Адже природа ліпить зовнішність ізсередини. А хіба жінка на ім’я Марія може бути недоброю, заздрісною чи в’їдливою? Тобто – негарною?.. Тож гайда, гукни. Прибіжать, прискачуть, приплентаються. Ну, а якщо не прибіжать, не прийдуть, не приповзуть і не пришкандибають, то звідусіль ви просто почуєте:

– Га?!

І всі вони будуть Марічками, Марусями, Маріями Іванівнами, Манечками й Машеньками.

І ось коли одного разу народилася дівчинка, тато прийшов зустрічати її в пологовий будинок, узяв згорток з ріпочкою в шапочці з рук нянечки і каже:

– Привіт, Марусю!

Ріпочка в згортку спохмурніла, зморщила мармизку і чхнула.

Всі хором, тато, мама, бабуся та дідусь, рявкнули:

– Будь здорова, Марусю!

А нянечка:

– А чому Маруся?

І Марусин тато їй:

– А хто? – нашорошено так. – Стоп, стоп! Це взагалі точно дівчинка? – поцікавився і з підозрою зазирнув у личко згорткові. Потім на маму глянув суворо, а потім уже на нянечку зиркнув.

– Дівчинка-дівчинка! – хором заспокоїли його мама і нянечка. Тато дуже хотів доньку.

– Ну тоді Маруся, – відразу вгамувався тато і заусміхався. – Марія Олегівна, значить.

Нянечка ображено провадила:

– Н-ну, не знаю, не знаю… А якось оригінально, наприклад Світланою? Не хочете назвати? – і зніяковіла одразу.

Марусин батько вручив їй коробку цукерок і каже:

– Світлана? Спасибі вам, звичайно, Світлано! Але у нас, бачте, Маруся. Нам подобається.

– Ну гаразд, – дозволила нянечка. – Нехай Маруся. Була б здорова.

– І розумна! – додав тато, з обожненням милуючись ріпкою в згортку.

– І талановита! – вступила мама.

– І щоб допитлива! – немов фея із казки про сплячу красуню, нянечка Світлана махнула вслід згорткові букетом квітів, ніби чарівною паличкою.

Ріпка з-під мереживного трикутничка зацікавлено повела очима за хризантемами, котрі чарівливо розсипали довкола невагомі, ніжні свої осінні пелюстки. І ті затанцювали, закружляли: фрррр!..

Справжній маститий письменник N., замисливши книгу про таємниці старовинної фортеці, як би вчинив? Зачесав би шевелюру довгу, сивувату назад снопом і в косичку, оголив би натхненне чоло високе біле, почав би ходити різними відомствами і, широко відчиняючи двері ногою, з порога поважно промовляти:

– Я відомий письменник, я лавреат N., пишу книгу про фортецю вашого нікчемного маленького провінційного містечка, в якому навіть нормального ресторану немає. Але нічого, нічого, от коли ми з вами видамо книгу…

Він не економить на рухах та гучності, його стає багато в невеличкому кабінеті, і, що важливо, він упевнено всідається без запрошення якомога зручніше і гайда описувати, як завдяки його майбутній книзі розквітне туристичний бізнес у місті А. на околиці якого стоїть відома цитадель. І не простій книзі, а на крейдованому папері. Звісно, вона буде дорогою, – впевнено заявляє N., – і серцю кожного, і по грошах, але ж то буде книга на віки. Вона перевидаватиметься, ви даруватимете її найіменитішим гостям.

Одне слово, бачу, ви все зрозуміли, і долонею по глянцевій стільниці – лясь, прибивши в зародку очікувані несміливі заперечення: гроші наперед, бо інакше втратите шанс.

І ось що я вам скажу: дадуть. Адже я читала Ільфа і Петрова та, на жаль, знаю письменника N.

Сповнений палкої любові до себе і киплячої невтомної злоби до інших, неймовірної пробивної сили і – що дуже важливо – фантастичної працездатності, він володіє гідним заздрості вмінням: за ніч, протримавшись на каві, коньяку та цигарках, склепати добротний розділ. Або й два, коли ніч літня та тепла. І місяців за два – книгу. А вже розповідати про тих, із ким він запанібрата, та нахвалятися про тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів – то це він просто майстер, актор-віртуоз.