Марiанна Гончарова - Дракон з Перкалабу

Здесь есть возможность читать онлайн «Марiанна Гончарова - Дракон з Перкалабу» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Жанр: russian_contemporary, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дракон з Перкалабу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дракон з Перкалабу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Дракон з Перкалабу» – перша повість Маріанни Гончарової з наскрізним сюжетом. Це історія життя молодої прекрасної жінки, яка, незважаючи на всі складнощі й жорстокості долі, вміє радіти кожному дню, перетворюючи його на неповторне свято для своїх друзів і близьких. При цьому всі перипетії її життєвого шляху проходять на тлі неповторних карпатських краєвидів, повних вікових таємниць і чудес. І ці таємниці та дива описані в книжці так детально й переконливо, так безпосередньо і реально, що виникає чітке та хвилююче відчуття: носієм усіх цих таємниць, віщих знань, чарівного чаклунства є сама авторка – карпатська чарівниця Маріанна Гончарова.

Дракон з Перкалабу — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дракон з Перкалабу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Марiанна Гончарова

Дракон з Перкалабу

© М. Б. Гончарова, 2012

© М. Б. Гончарова, переклад українською, 2016

© Л. П. Вировець, художнє оформлення, 2016

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2016

* * *

Розділ перший. Веретка

Дорогий читачу, безцінний мій читачу.

Скажу вам все відразу і чесно, щоб не інтригувати і не заплутувати… Ця книжка – не детектив і не фантастика. Тим більш – не фентезі і не містичний трилер… Це, бачте, правда. Все тут написане, дорогий мій читачу, – абсолютна правда. Авжеж. Гори – правда. Дракон – правда. Мольфари – правда. Владка та її коротке стрімке життя – чиста правда. Моя особиста пряма участь майже у всьому описаному нижче – теж правда. А вигадка в тому, що волею своєї уяви я все це вирішила сплести в строкату веретку. Чи знаєте, що таке веретка? Гарне звучне слово, так. Це домоткана доріжка, такий килимок. Дбайливі гуцульські господині стелили її на підлогу, на лави, зараз уже веретками й дивани накривають, і крісла. Та куди завгодно зараз її стелять. Вона ніколи не виходила з моди, оскільки завжди була поза модою. І ось я зіткала таку довгу цупку веретку з різнокольорового яскравого барвистого прядива – одна смужка веселкова, друга – густо-чорна, журлива, далі – смужки інакші, поступово перетікають з одного кольору в інший, потім знову пронизуваті барви – червона скажена, біла ніжна боязка – і знову безрадісна чорна… Словом, все як у житті, як дні і роки нашого перебування в цьому світі.

Колись через вперту мою допитливість і прагнення вміти все я заходилася вчитися ткати на благенькому саморобному ткацькому верстаті. Найважче вдавались усілякі візерунки – треба було забарно вплітати одну нитку за іншою, суворо дотримуючись малюнка. І от сидиш, копирсаєш пальцями полотно. Припасовуєш нитку. Простромлюєш її рівномірно між туго натягнутими на верстат міцними шовковими нитками основи. А потім притискаєш особливим гребінцем цю нову яскраву ниточку, маленьку часточку майбутнього візерунка, щільно притискаєш до вже вплетених раніше. Плетеш неквапно, ретельно та терпляче, інакше нитка не ляже в цільне полотно, виткнеться або, навпаки, загубиться. Плетеш і думаєш про все і про всіх навколо. І потім ось ця веретка навіть стає гарячою від моїх рук і цих думок. І знімаєш готове плетиво з верстата, обробляєш край і відразу даруєш його маленькій людині – хлопчику чи дівчинці – це не суттєво. Даруєш з тим, щоб дитинка, прокидаючись вранці, ставала на цю веретку своїми міцними теплими босими ніжками і щоб не змерзла.

* * *

Так. А тепер про імена і географічні назви. Їх я навмисне змінила. І якщо ви добре знаєте мене, якщо ви добре знали мою подругу, про яку розповідатиму, якщо ви добре знаєте місця, де ми живемо, а також географію Карпат і Прикарпаття, – не шукайте, будь ласка, збігів. Вони – випадкові.

Але ж, – запитаєте ви і матимете рацію, – якщо все це правда, якщо немає в ній, у цій книжці, жодної вигадки, якщо змальовуєш ти звичайне життя, яке – ось же воно, – відчиняй вікно і дивись, не втомлюючи себе читанням, – навіщо ж ти взагалі її написала, цю книжку? Для чого? Що ти хотіла сказати?

* * *

Ну от. Для чого? Що? Чому?

Кого не спитаєш, на кого не глянеш, на чолі кожної звичайної дорослої, а подеколи й не дуже, людини є відбиток тяжких, непоправних втрат. Не про гроші я зараз, не про майно.

Я про людей. Про тих, хто пішов. Ні, не від вас пішов, не з вашого будинку в інший, а взагалі – зі світу. Із днів і ночей. З осені та весни. З часу вашого спільного пішов. Назавжди.

Таких втрат зазнала і я.

Одна моя дивакувата знайома каже, що боїться прощатися і проводжати людей, які відходять в інший світ. Вона у своєму доволі вже тривалому житті ні з ким ніколи не прощалась і нікого не проводжала, хоча було ой як немало тих, кого слід було б їй оплакувати. Ліда – її ім’я. Ліда, або по-іншому… Вона, ця завжди чепурна Ліда, каже якось, ось іду прощатися з людиною і розумію, що це й сама в чергу стаю, поступово посуваюся все ближче й ближче. Не хочу цього всього відчувати. І не буду. Я боюся. Боюся! І не кажіть при мені про це. Мені неприємно. Мені моторошно! Мені лячно! Так верещить – і тупоче ногою Ліда.

А мені не страшно.

* * *

Брешу.

* * *

Так. Брешу. Тут інше. Я не боюся долати цей страх – так вірніше. Владка, моя подруга, весело переконувала мене, що про смерть можна і варто говорити й навіть жартувати, сміятися треба, бо це ж частина нашого життя. Нехай і остання. Але до чого це замовчування і скорботна шанобливість? Ще ніхто не був від цього застрахований. Так жартувала Владка. Ось так.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дракон з Перкалабу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дракон з Перкалабу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Галина Гончарова - Взмах драконьего крыла
Галина Гончарова
Марианна Гончарова - Папа, я проснулась! (сборник)
Марианна Гончарова
Галина Гончарова - Государыня
Галина Гончарова
Марианна Гончарова - Дракон из Перкалаба
Марианна Гончарова
Галина Гончарова - Душа дракона [litres]
Галина Гончарова
Галина Гончарова - Душа дракона
Галина Гончарова
Марiанна Гончарова - В очікуванні кінця світу
Марiанна Гончарова
Марiанна Гончарова - Аргідава
Марiанна Гончарова
Марiанна Гончарова - Персеїди. Нічна повість
Марiанна Гончарова
Отзывы о книге «Дракон з Перкалабу»

Обсуждение, отзывы о книге «Дракон з Перкалабу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x