Якби лиш вона могла пригадати…
Розділ двадцять третій
Останній день
«І був вечір, і був ранок, день останній», – сказала міс Марпл самій собі.
Потім, трохи збентежена, вона розігнулася й сіла прямо на своєму стільці. Вона задрімала, а це була неймовірна річ, бо грав шумовий оркестр, а вона раніше ніколи не подумала б, що можна задрімати під брязкіт цього шумового оркестру… Виходить, подумала міс Марпл, вона таки звикає до цього місця! Що вона там сказала сама собі? Вона щось процитувала, але процитувала неточно. День останній? День перший [7] «І був вечір, і був ранок, день перший», Книга Буття. 1, 5.
. Ось як це мало звучати. Та хай там як, а сьогодні не перший і, либонь, не останній день.
Вона знову випросталася на стільці. Вона почувала себе неймовірно стомленою. Ця тривога, це відчуття своєї ганебної безпорадності. Вона знову з неприємним відчуттям у душі пригадала той дивний хитрий погляд, яким подивилася на неї Молі з-під своїх приплющених повік. Що відбувалося в голові цієї дівчини? Яким іншим усе здавалося спочатку, подумала міс Марпл. Тім Кендел і Молі, таке природне й щасливе молоде подружжя! Гілінґдони, такі милі, такі виховані люди – ті, кого зазвичай називають «приємними людьми». Веселий, щирий, із відкритим серцем Ґреґ Дайсон і життєрадісна Лакі, обоє любителі побазікати, задоволені собою і світом… Четверо людей, які так добре ладнали між собою. Канонік Прескот, чоловік сердечний і добрий. Джоун Прескот, жінка трохи іронічна, але дуже мила, а милі жінки неминуче шукають розвагу в легковажному базіканні. Їм треба знати, що діється у світі, знати, коли два помножити на два буде чотири, а коли результат можна розтягти до п’ятьох! Ніякої шкоди від таких жінок немає. Їхні язики теліпаються, але вони завжди готові прийти на допомогу, коли тебе спіткає нещастя. Містер Рейфаєл, справжня особистість, чоловік із характером, чоловік, якого вона ніколи не зможе забути. Але міс Марпл думала, що знає дещо більше про містера Рейфаєла. Лікарі часто, так він їй сказав, віщували йому близький кінець, але цього разу, як їй здавалося, вони були набагато ближчі до істини у своїх пророцтвах. І містер Рейфаєл знав, що дні його полічені.
Знаючи це напевне, чи наважиться він на якісь рішучі дії?
Міс Марпл замислилася над цим питанням.
Бо відповідь на нього може бути важливою.
Що пак він їй сказав, коли голос його звучав занадто гучно, занадто впевнено? Міс Марпл чудово розумілася на відтінках людського голосу. Вона так часто слухала його протягом свого життя.
Містер Рейфаєл сказав тоді щось таке, що не було правдою.
Міс Марпл розглянулася навколо. Нічне повітря, м’які пахощі квітів, столи, освітлені приглушеним світлом, жінки у своїх гарних сукнях – Евелін у темно-синій, обшитій білим ситцем, Лакі вся в білому, зі своїм прегарним золотавим волоссям. Усі здавалися в цей вечір веселими й наповненими радістю життя. Навіть Тім Кендел усміхався. Він проминув її стіл і сказав:
– Не знаю, як і дякувати вам за все, що ви для мене зробили. Молі практично вже така, якою й була. Лікар каже, завтра вона зможе піднятися з ліжка.
Міс Марпл усміхнулася йому й сказала, що це приємна звістка. Одначе їй довелося докласти чималих зусиль, щоб усміхнутися. Не було сумніву, вона дуже стомилася…
Вона підвелася й повільно пішла до свого бунгало. Їй би хотілося йти і йти, міркуючи, розгадуючи, намагаючись пригадати, зібрати докупи різні факти, слова та погляди. Але вона була неспроможна зробити це. Стомлений розум збунтувався. Він сказав їй: «Спати! Ти повинна лягти й заснути».
Міс Марпл роздяглася, лягла в постіль, прочитала кілька віршів Томи Кемпійського, які лежали на її нічному столику біля ліжка, потім вимкнула світло. У темряві вона проказала молитву. Вона не може зробити все сама. Їй потрібна допомога.
– Нічого не трапиться вночі, – з надією пробурмотіла вона.
Міс Марпл несподівано прокинулася й сіла в ліжку. Серце їй калатало. Вона увімкнула світло й подивилася на невеличкий годинник, який стояв біля ліжка. Друга година ночі. Друга година ночі, але зовні щось відбувалося. Вона підвелася, накинула халат і взула капці, обмотала голову вовняним шарфом і вийшла на розвідку. Повсюди сновигали люди з ліхтарями. Вона побачила серед них каноніка Прескота й підійшла до нього.
– Що відбувається?
– О, міс Марпл? Ми шукаємо місіс Кендел. Її чоловік прокинувся й побачив, що вона вислизнула з ліжка й вийшла надвір.
Читать дальше