Аґата Крісті - Карибська таємниця

Струнка постать Джексона в білій уніформі піднялася східцями лоджії. Зачекавши близько хвилини, він тихо постукав у засклені двері, що були відчинені. Відповіді не було, принаймні міс Марпл її не почула. Джексон розглянувся навколо швидким скрадливим поглядом, потім прослизнув у відчинені двері. Міс Марпл рушила в напрямку дверей, які відчинялися у ванну кімнату. Вона підсмикнула брови, зобразивши на обличчі вираз легкого подиву. Замислилася на хвилину або дві, потім ступила в коридор і ввійшла до ванної крізь другі двері.

Джексон пильно оглядав полицю над зливальницею. На звук відчинених дверей він круто обернувся. Він здавався захопленим зненацька, що було не дивно.

– О, – сказав він, – я не…

– Містере Джексон, – промовила міс Марпл із глибоким подивом у голосі.

– Я так і думав, що ви десь тут, – сказав Джексон.

– Вам чогось треба? – запитала міс Марпл.

– Справді треба, – підтвердив Джексон. – Я дивився, якою маркою крему користується місіс Кендел.

Міс Марпл оцінила вміння Джексона викручуватися зі скрутного становища, адже вона спіймала його з тюбиком крему для обличчя в руці, і він відразу згадав про цей факт.

– Приємно пахне, – сказав він, наморщивши носа. – Це дуже добрий крем, бо дешевші марки годяться не для всіх видів шкіри, а іноді навіть спричиняють висип. Те саме буває і з пудрою.

– Ви здаєтеся дуже обізнаним у цій галузі, – сказала міс Марпл.

– Мені трохи довелося попрацювати на фармацевтичній фабриці, – сказав Джексон. – Там можна довідатися багато про косметику. Якщо її добре запакувати, то жодна жінка не втримається, щоб її не купити.

– То ви саме для цього… – і міс Марпл умисне не докінчила свою фразу.

– Ні, я прийшов сюди не для того, щоб поговорити про косметику, – погодився Джексон.

«Ти мав дуже мало часу на те, щоб вигадати вірогідну брехню. – подумала міс Марпл. – Подивимося, як тобі пощастить викрутитися тепер».

– Річ у тому, – сказав Джексон, – що місіс Волтерс десь цими днями позичила місіс Кендел свою помаду. Я прийшов, щоб забрати її для неї назад. Я постукав у вікно, а тоді побачив, що місіс Кендел міцно спить, і подумав, що нічого поганого в тому не буде, якщо я просто увійду до ванної й пошукаю помаду.

– Розумію, – сказала міс Марпл. – І ви її знайшли?

Джексон похитав головою.

– Мабуть, вона лежить у неї в сумочці, – безтурботно припустив він. – Ну то й нехай. Місіс Волтерс не надто турбується тим, що її віддала. Вона лише мимохідь згадала про неї. – І додав, роздивляючись косметичні препарати, що були на полиці: – У неї не так багато косметики, правда ж? А втім, вона й не потребує її. Адже вона молода й має добру шкіру від природи.

– Схоже, ви дивитеся на жінок зовсім іншим оком, аніж звичайні, пересічні чоловіки, – сказала міс Марпл, мило всміхаючись.

– Атож. Я думаю, професія змінює погляд людини на життя.

– Ви багато знаєте про ліки?

– О, так. Маю добрий робочий досвід із ними. Якщо ви мене запитаєте, то скажу, що сьогодні ми маємо їх надто багато. Надто багато заспокійливих засобів, стимуляторів та всіляких чудодійних засобів. Добре, якщо їх продають за рецептом, але ж багато з них ви можете купити й без рецепта. Деякі з них можуть бути дуже небезпечними.

– Мабуть, що так, – сказала міс Марпл. – Атож, я певна, що так.

– Вони, знаєте, дуже впливають на поведінку. Істерія, яку ми так часто спостерігаємо в підлітків, пояснюється не природними причинами, а тим, що вони мають звичай ковтати всіляку гидоту. О, у цьому немає нічого нового. Це відомо з давніх-давен. На Сході – хоч мені там і не довелося бути – можна спостерігати все, що завгодно. Ви здивувалися б, якби знали, щó там жінки дають своїм чоловікам. В Індії, наприклад, у погані давні часи молодих жінок видавали заміж за старих чоловіків. Позбутися їх, думаю, вони не хотіли, бо по смерті чоловіка їх або спалювали на його похоронному вогнищі, або якщо не спалювали, то родина небіжчика виганяла її на вулицю. Бути вдовою було в ті дні в Індії невесело. Але вона могла підтримувати старого чоловіка ліками та наркотиками, перетворити його на напівбожевільного, розбудити в нього галюцинації, очистити його мозок від будь-яких тверезих думок. – Він похитав головою. – Атож, роботи їй вистачало, і то була робота брудна.

А згадайте відьом. Ми знаємо про них дуже багато цікавого. Чому вони завжди зізнавалися, чому так легко погоджувалися, що вони відьми і що літають на мітлі на відьомські шабаші?