Аґата Крісті - Карибська таємниця

– Так, – погодився містер Рейфаєл, – так, це варіант можливий.

– Він геть розгубився, швидко запхав фотографію назад у свій гаман і почав голосно говорити про щось інше.

– Але він не міг бути певним, – сказав містер Рейфаєл із глибокою переконаністю в голосі.

– Звісно, не міг, – погодилася міс Марпл. – Але згодом він, безперечно, дуже уважно роздивився ту фотографію, знову придивився до чоловіка і спробував зрозуміти, чи то була лише подібність, чи справді йшлося про одну й ту саму особу.

Містер Рейфаєл міркував хвилину або дві, потім похитав головою.

– Тут якась помилка. Мотив убивства майора неадекватний. Абсолютно неадекватний. Коли він розповідав вам свою історію, то говорив голосно, чи не так?

– Так, – сказала міс Марпл, – дуже голосно. – Таким був його звичай.

– Ви маєте слушність. У нього справді був звичай кричати. То кожен, хто підходив, міг почути, що він сказав?

– Я думаю, його було чути на добрій відстані.

Містер Рейфаєл знову похитав головою. Він сказав:

– Це фантастично, надто фантастично. Кожен може засміятися, почувши таку історію. Такий собі старий бовдур розповідає те, що розповіли йому, і показує фотографію, і все це нібито має стосунок до вбивства, скоєного багато років тому. Або принаймні рік або два тому. Чому це має тривожити чоловіка, про якого йдеться? Ніяких доказів, лише кілька чуток, історія з третіх рук. Він може навіть визнати схожість, він може сказати: «А я й справді схожий на того хлопця! Ха-ха!» Ніхто не повірив би в те, що старий Полґрейв упізнав його. Не заперечуйте, бо я йому теж не повірив би. Ні, тому чоловікові, якщо то й справді був той чоловік , не було чого боятися, абсолютно не було. На це звинувачення він міг би лише засміятися. Навіщо йому було вбивати старого Полґрейва? У цьому не було жодної необхідності. Ви повинні це розуміти.

– Я все розумію, – сказала міс Марпл. – Проте я не готова погодитися з вами. І це мене тривожить надзвичайно. Настільки тривожить, що вчора я не могла заснути всю ніч.

Містер Рейфаєл подивився на неї пильним поглядом.

– Послухаймо, що у вас на думці, – спокійно промовив він.

– Я можу помилятися, – завагалася міс Марпл.

– Либонь, ви й справді помиляєтеся, – сказав Рейфаєл із притаманною йому цілковитою відсутністю такту, – та все одно послухаймо, які думки обсідали вас у години перед світанком.

– Дуже сильний мотив міг бути в тому випадку, якби…

– Якби що?

– Якби незабаром – і дуже скоро – готувалося ще одне вбивство.

Містер Рейфаєл витріщився на неї. Він спробував трохи підтягтися й випростатися в кріслі.

– Поясніть свою думку, – сказав він.

– Я так погано вмію пояснювати. – Міс Марпл говорила швидко й досить незв’язно. Рожевий рум’янець забарвив їй щоки. – Припустімо, хтось планує вбивство. Якщо ви пам’ятаєте, то в історії, яку розповів мені майор Полґрейв, ішлося про чоловіка, чия дружина померла за підозрілих обставин. Потім, через певний проміжок часу, було скоєне ще одне вбивство за таких самих обставин. Дружина чоловіка з іншим ім’ям померла так само, і лікар сказав, що він упізнав того самого чоловіка, хоч той і змінив ім’я. Отже, складається враження, – сподіваюся, ви зі мною згодні, – що в того суб’єкта подібні злочини увійшли у звичку.

– Ви маєте на увазі Сміта й наречених, яких він топив у ванні?

– Я читала, чула та й із власного досвіду знаю, що коли чоловікові, який скоїв свій перший злочин, щастить уникнути покарання, то це його, так би мовити, підбадьорює . Він думає, що скоїти вбивство легко, що він надто розумний, аби його могли викрити. І він повторює його. А наприкінець, як ви сказали і як ото сталося зі Смітом, котрий топив своїх наречених у ванні, це перетворюється на звичку. Такий хронічний злочинець щоразу вбиває в іншому місці й щоразу під іншим ім’ям. Але його злочини дуже схожі між собою. Так мені здається, хоч я можу й помилятися…

– Але ви певні, що не помиляєтеся, чи не так? – запитав містер Рейфаєл із проникливою переконаністю.

Міс Марпл провадила, не відповівши на його запитання:

– Але якщо мої припущення слушні і якщо цей суб’єкт підготував усе для вбивства, яке має відбутися тут, щоб позбутися своєї чергової дружини, третьої або четвертої, у такому разі історія майора Полґрейва важить для нього, бо вбивця не захоче, щоб була проведена будь-яка аналогія. Якщо ви пам’ятаєте, то Сміта спіймали саме так. Обставини злочину привернули увагу якогось чоловіка, що порівняв його з давнішим убивством, описаним у газетній вирізці, яка зберігалася в нього. Тож ви повинні розуміти, що якщо ця злочинна особа спланувала й підготувала злочин, який вона має намір скоїти незабаром, то вона не могла дозволити, щоб майор Полґрейв усім розповідав свою історію та показував ту фотографію.