Аґата Крісті - Карибська таємниця

– Певно, що так. Але невже ви прийшли до висновку, що Вікторію вбив хтось із постояльців готелю?

– Хай там як, а ми повинні дослідити таку можливість, містере Кендел. Про що я хотів би допитати вас передусім, то це про твердження одного з ваших кухарів.

– Он як? Якого саме? І що він каже?

– Він кубинець, я так розумію.

– Ми маємо двох кубинців та одного пуерториканця.

– Той чоловік на ім’я Енріко стверджує, що ваша дружина пройшла через його кухню, ідучи від їдальні, вийшла в сад і що вона тримала в руці ніж.

Тім витріщився на нього.

– Молі тримала ніж? А чом би їй його й не тримати? Тобто я хочу запитати… чому… а що ви, власне, намагаєтеся припустити?

– Я кажу про той час, коли люди ще не поприходили до їдальні. Тоді було, гадаю, десь близько пів на дев’яту. Ви теж були тоді в їдальні, наскільки мені відомо, і розмовляли з метрдотелем Фернандо.

– Так, справді, – погодився Тім, подумки перенісшись назад. – Так, я пригадую.

– І ваша дружина увійшла до їдальні з тераси?

– Так, увійшла, – підтвердив Тім. – Вона завжди приходила, щоб подивитися на столи. Іноді хлопці розкладають прибори неправильно, забувають покласти деякі з ножів, припускаються й інших помилок. Дуже ймовірно, що задля цього вона й прийшла. Перекладала ножі або щось таке. Вона могла тримати в руці зайвого ножа або зайву виделку…

– Отже, вона увійшла з тераси. Вона розмовляла з вами?

– Атож, ми обмінялися кількома словами.

– Що вона сказала? Ви пам’ятаєте?

– Думаю, я запитав у неї, з ким вона розмовляла. Я чув її голос там, за стіною.

– І з ким же вона розмовляла? Вона сказала вам?

– Із Ґреґорі Дайсоном.

– Справді. Так посвідчив і він.

Тім провадив:

– Він залицявся до неї, так я зрозумів. Він був схильний до такої поведінки. Мене це розсердило, і я сказав: «Жени його геть», а Молі засміялася й сказала, що завжди прожене його, коли виникне потреба. Молі в цьому плані дуже розумна дівчина. Така ситуація нелегка для неї. Нам не можна ображати постояльців, а тому така приваблива дівчина, як Молі, коли до неї чіпляються, повинна обмежуватися сміхом і знизуванням плечей. А Ґреґорі Дайсон не може обминути жодної привабливої жінки.

– Між ними виникло щось подібне до сварки чи непорозуміння?

– Не думаю. Певно, вона відбулася від нього сміхом, як зазвичай.

– Ви не можете точно сказати, тримала вона в руці ніж чи не тримала?

– Не пам’ятаю… Хоч я майже переконаний, що не тримала, власне, можу точно стверджувати, що ні.

– Але ж ви щойно сказали…

– Зрозумійте, я намагався вам пояснити, що коли вона була в їдальні або в кухні, то цілком могла підібрати якийсь ніж або тримати його в руці. Але зараз я пригадую цілком ясно, що коли вона вийшла з їдальні, в руках у неї нічого не було. Запевняю вас.

– Зрозуміло, – сказав Вестон.

Тім подивився на нього з тривогою в погляді.

– До чого ви, власне, хилите? Що сказав вам той чортів йолоп, Енріко, Мануель, чи як там його?

– Він сказав, що ваша дружина увійшла до кухні, що вона здавалася схвильованою і що в руці вона тримала ніж.

– Він усе побачив у перебільшеному світлі.

– Ви потім розмовляли з дружиною, під час вечері або пізніше?

– Ні, не думаю. Я був дуже заклопотаний.

– Чи була ваша дружина в їдальні під час вечері?

– Я… О, так… Ми завжди ходимо між гостями й дивимося, чи все йде як слід.

– Ви з нею розмовляли?

– Ні, не думаю… Ми зазвичай обоє дуже заклопотані. Ми не завжди помічаємо, що робить інший, й у нас, безперечно, немає часу розмовляти одне з одним.

– По суті, ви не пам’ятаєте, щоб розмовляли з нею доти, доки вона не піднялася сходами після того, як знайшла тіло?

– То було жахливе потрясіння для неї. Воно геть її приголомшило.

– Я знаю. Дуже неприємний досвід. Яким чином вона опинилася на стежці, яка веде до пляжу?

– Після напруженої підготовки до вечері вона нерідко виходить прогулятися. У неї виникає потреба покинути гостей на хвилину або дві, подихати свіжим повітрям.

– Коли вона повернулася, ви, як мені відомо, розмовляли з місіс Гілінґдон?

– Так. Майже всі інші на той час пішли спати.

– Якою була тема вашої розмови з місіс Гілінґдон?

– Нічого особливого. А чому вас це цікавить? Що вона вам сказала?

– Поки що нічого. Ми її не допитували.

– Ми розмовляли про се, про те. Про Молі, про справи в готелі й усе таке інше.

– А тоді – ваша дружина підіймається сходами на терасу й повідомляє вам, щó сталося?

– Так.