Віолета Лосєва - Економка. Переклад українською – Ольга Блик

Про Вадима поки нічого сказати не можу. На фотографіях, які мені показувала Тамара, це дев'ятнадцятирічний солодкавий красень з маленькими чорними вусиками і байдужою усмішкою. Тамара так наполегливо намагалася мені навіяти думку про те, яким монстром є Вадим, що я мимоволі, відчуваю до нього щось на зразок симпатії. Якщо він так не подобається Тамарі, то я не виключаю, що ми з ним знайдемо спільну мову.

Завтра вони приїжджають до нашого будинку. Ніка з Аллою відпочивали на Майорці і сьогодні повинні були прилетіти. Вадим з Італії прилетів тиждень тому, але до нас не заїхав жодного разу.

Завтра я їх побачу, а післязавтра Семену Михайловичу виповнюється п'ятдесят, і мені хочеться, щоб перше свято в цьому будинку запам'яталося їм усім. Я постараюся.

Восьма година ранку. Я під'їжджаю до будинку. Моя старенька машинка їде повільно, але я вмію радіти дрібницям – осінь, тепле сонечко, радіо «Шансон». Що не кажи, дорога – як у казці! У мене є робота, яка у всьому світі вважається не менш престижною, ніж всі інші, у мене є новий костюм, який я одягла сьогодні перший раз, у мене сьогодні перша зарплата, яка, я сподіваюся, допоможе мені змиритися з моєю роботою. Я знаю, що це не назавжди.

Семен Михайлович виїжджає з двору. Я блимаю йому дальнім світлом і посміхаюся. Він, як завжди, при краватці і світлому костюмі – сива, сувора красива людина. Він киває мені, і я активно махаю йому рукою.

Я знаю, що на Тамару завтра чекає важкий день. Іменини Семена Михайловича – це перший високий прийом, де господинею буде Тамара. Вона розраховує на мою допомогу і я, звичайно ж, не підведу її.

А сьогодні головне випробування – приїзд дітей.

Тамара нервується.

– Подивися, чи все готово в їхніх кімнатах, – зі злістю в голосі говорить Тамара, – мені було сказано перевірити, чи достатньо добре пахне у спальнях. Уявляєш?

Я дивуюся, як Тамарі вдається повністю приховувати своє ставлення до ситуації, коли вона говорить з Семеном Михайловичем. Якщо вони поруч, здається, що це найбільш любляча у світі пара.

– Я ще вчора все приготувала, – відповідаю я. Тамара не помічає мого костюма.

Я, звичайно ж, одягала його не для неї, але чомусь думала, що вона зверне на нього увагу. Цей костюм я купила місяць тому, але не одягала його жодного разу – не було приводу. Між іншим, ця річ для мене цінна, як спогад про ті часи, коли я могла рахувати ГРОШІ, а не копійки. Я купила його, знаючи, що найближчий рік не буду робити ніяких великих покупок. Лише якщо буде гостра необхідність.

Але за три тижні моєї роботи в якості економки я зрозуміла, що, переступаючи поріг цього будинку, я залишаю свою шкалу цінностей десь у саду і мимоволі починаю думати і діяти, виходячи з понять і правил мешканців цього будинку. Те, що залишається для мене дорогим і красивим в моєму повсякденному житті, стає абсолютно неважливим, варто мені зустріти Тамару або Семена Михайловича. У Тамари, напевно, таких костюмів ціла дюжина, чому вона мала помітити мій?

Я згадала, як купувала його – мою світло-бежеву дивовижу: вузька спідниця до середини коліна і короткий жакет. За аналогією з маленьким чорним платтям, він висів у мене в шафі під назвою «маленький світлий костюмчик». Тоді мені здавалося, що попереду – тільки прибирання, брудні ганчірки та претензії господарів. А зараз, мушу зізнатися, я можу сказати, що моє життя в цьому будинку цілком стерпне. Кожен з мешканців – готовий персонаж якоїсь драми, вологе прибирання я роблю в рукавичках, і я вже освоїла майже всі пристрої, які є в будинку для того, щоб полегшити життя господині (я вважаю, економки).

Тамара ігнорує мій вигляд. Вона сьогодні одягла темно-вишневу довгу спідницю, яка робить її повною, а на обличчі – товстий шар косметики, але все якось недбало, нібито зроблено поспіхом.

Вона закурює і сідає біля мене на кухні. Перед нею – пляшка коньяку і маленька чарочка, зовсім не коньячна.

Я мовчу.

– Я маю право випити, якщо мені здається, що ось-ось застуджуся? – питає Тамара, немов продовжуючи розпочату з кимось суперечку.

– Може, не з самого ранку? – обережно кажу я, хоча мені абсолютно все одно, в який час дня вона п'є коньяк.

– Елю, мені хочеться піти з дому, – каже Тамара, – скажи, чому я повинна їх зустрічати, пригощати, приділяти їм час?

Я мовчу, намагаючись не дивитися в її бік. Мені потрібно перевдягнутися – не буду ж я робити прибирання у світлому костюмі?

– Мені потрібно закінчити раніше? – питаю я.