Віктор Єрофєєв - Рожева Миша

– Ми думали, що тільки наша Раша живе без голови. Але помилочка трапилась. Тепер і Англія живе без голови, і Америка теж без голови. Джеку, чуєш, – гукнув він п’януватим голосом власнику нудистського пляжу, – yourAmericahaslostitshead! Всім відірвало голову! Тонемо! Тонемо! Пішли купатися!

Гості весело побігли до моря, гублячи по дорозі одяг. Ми з Рожевою Мишею поквапилися на ними. Кинувшись у воду, голі перетворювались на пливаючі голови.

Голий тато та гола мама про щось сперечались на березі (це той рідкісний випадок мене напружив: голі, наскільки я знаю, не сперечаються!). Я роздяглася та потягла їх у воду. Здичавілий американець пірнув у нових плавках з китайськими зірками. Гітарист сором’язливо купався віддалено від усіх. Рожева Миша від купання відмовилась. Діана теж. Вона сказала, що на роботі не купається. Коли ми вилізли на берег, ми казали, що вода та повітря на острові Плю однакової температури.

– З води не холодно вилазити, – зауважив тато, творець власних зауважень.

Рожева Миша зустріла мене, всю мокру, з хвилюванням.

– Він мені когось нагадує, – сказала вона мені занепокоєно.

– Ти про кого? – я розтиралася рушником.

– Про гітариста. Мені здається, він між ніг ховає хвіст.

Мама вирішила поглузувати наді мною:

– З ким ти розмовляєш? З Мишею, чи що? І що вона тобі каже?

– Вона каже, – сказала я тихо, – що гітарист між ногами затискує хвоста.

Мама реготнула:

– Цілком імовірно!

Діана відвела мене спати, коли дорослі взялися танцювати. Побачивши танок рудого поляка з якуткою Зариною, що зображувала шум тайги, вона сказала, що мені ще рано на таке дивитися.

– Ляжемо разом? – спитала я Рожеву Мишу. Я відклала блакитного ведмедика Сержика в дальній кут ліжка. Він стомлено сів, згорбившись.

– Пробач, милий Сержику… – пошепки сказала я. – Прощавай, плюшеве створіння!

Із вітальні лунали нестямні крики.

– Свято вийшло, – кивнула головою Миша.

Ми лягли і трохи поговорили.

– Твоя головна особливість? – спитала Миша.

– Я не позіхаю.

– Це як? Не ловиш ґав, все тягнеш у свою нору?

– Ні. Просто коли я хочу спати, я не відкриваю рота, як інші.

– Ніколи-ніколи?

– Ще жодного разу…

– На мій погляд, твої батьки… Це не моя справа, але вони кохають один одне?

– Що це за питання?

– Мені здалося… – замислилася Рожева Миша.

– Кажи!

– Ти зрозуміла, хто такий гітарист? Він хоче зруйнувати твою родину.

– Він такий сором’язливий…

– Сором’язливе зло – найбільш шкідливе!

– Марусю, досить теревенити! – гукнула Діана із сусідньої кімнати.

Палець до вуст, і я погасила нічник. Ще трошки поговорили під ковдрою.

– Знаєш, – зізналася я, – ще зовсім недавно я жила в суцільній казці. Навколо літали феї. В капелюсі розгулював Кіт у чоботях. Він знімав шляпу, і погляд у нього ставав такий сильний, що він міг рухати речі! Я розмовляла з квітками красолями, начебто вони живі танцюристки. Але тепер я страшенно самотня.

– Чому? – пискнула Рожева Миша.

– Я зависла… Не хочу дорослішати! Мені страшно, що у мене виростуть цицьки!

– Сиии!.. Добре, спи вже! – сказала Миша. – Я ненадовго злітаю до своїх.

– Хто вони?

– Потім розповім!

Вона виповзла з-під ковдри, суворо понюхала повітря. Як великий джміль, вона вилетіла у вікно.

Я ще не встигла заснути – рипнули двері. Хтось прокрався до мене в кімнату. Я думала – мама. Але це був він в чорному піджаку. Я лежала ні жива ні мертва. Гітарист сів на край ліжка, погладив мою руку. У темряві замість очей тьмяно блищали його білки.

– Хочеш пісеньку, дитинко?

Я гарячково думала. Якщо закричу, покличу Діану, я пропала.

Він мене задушить. Чому в нього такі очі? Я мовчала.

– Мовчання – ознака згоди, дитинко, – підморгнув більмом гітарист. Він заспівав тихим голосом:

– Коса дівчинка косила на косі…

Мені раптом стало смішно. Я хихикнула. Гітарист перестав співати і змовницьки розсміявся:

– Я хочу взяти тебе з собою на Дно .

– На яке ще Дно?! – вирвалося у мене.

– Ага! Заговорила! На яке? На морське!

– Я не хочу…

– Там добре… – оксамитово промовив гітарист. – Давай дружити…

Він несміливо протягнув мені свою тонку долоню з великою кількістю срібних каблучок. Ну як тут утримаєшся? Я завжди відгукуюся з радістю, коли мені пропонують дружити.

– Добре, – я потиснула його милу руку. – Ти пожартував про Дно?