Віктор Єрофєєв - Рожева Миша

– Привіт, – сказала я Рожевій Миші. – З Новим роком!

– З Новим роком, Марусю! Сиии! Яка ти гарна!– дивлячись мені в обличчя, трохи грасуючи, сказала мені Рожева Миша.

– Я знаю! Ти теж по-мишачому гарна.

– Краса невизначувана. – Очі Рожевої Миші сміялися.

– Легко змалювати потворність. Правильні риси обличчя – це ще не краса. Але рахунок йде на міліметри. Трохи ніс довший, трохи чоло – і – сиии! – нема вроди.

– Чим казка відрізняється від життя? – вголос подумала я. – Тварини починають розмірковувати на розумні теми.

– Залік! – сказала Рожева Миша. – Цей рік буде у нас з тобою надзвичайним.

– Нічого страшного! Я люблю незвичайні речі!

– Ти не боягузка?

– Боягузка, звісно, – зізналася я, – але я – найсміливіша боягузка!

Я дивилася, як гості розгортають подарунки. Письменник Коханов подарував своїй дружині Даші жабу з діамантовими очами, а якутка Зарина як заверещить радісно:

– Це ж царівна-жаба!

– Моя Миша в сорок тисяч разів краща цієї бридкої жаби! – буркнула я сама собі. Але Зарина почула, погрозила пальцем:

– Ну, ти прямо, як твоя мама…

Я закліпала очами: що? А голена Даша подарувала письменнику Коханову футболку великого розміру з портретом фріка з голим торсом.

– Який гарненький! – заусміхалась якутка.

Письменник Коханов боляче впіймав мене за руку:

– З Новим роком, Марусю! Ти в Москві в якій школі навчаєшся?

– У французькій.

– Парлє ву франсе? – вимовив він із жахливим акцентом. – Навіщо це тобі? Франція гине! Європа йде на Дно!

– Дикобраз у густій сметані! – заричав мій тато. – Ти сам ідеш на Дно!

Я нічого не зрозуміла. Але було ясно, що тато іноді любить ненавидіти письменника Коханова.

Французькі винороби подарували здичавілому американцю плавки кольору китайського прапора з золотими зірками. Тато тримав у руках подаровані французами дві пляшки вина, як двійнят. Мама подарувала йому антикварне зібрання творів Шекспіра в 9-ти томах, перев’язані мотузочкою. А що подарував їй тато? Красень-велосипед!

– Навіщо мені велосипед? – знизала плечима мама.

– Тату! Рожева Миша говорить людською мовою! – вставила я.

Тато відійшов від мене в здивуванні.

– Чоловіки недовірливі, – хитнула головою Рожева Миша. – Твій тато, навпаки, не бачить очевидних речей.

Пророкування Рожевої Миші збулися. Мине зовсім небагато часу… і, опинившись у клішнях у Крокуючого Екскаватора (ще один нік), на волосину від загибелі, я скажу собі:

– Якщо! Якщо я дивом урятуюсь, я сяду за стіл разом з Рожевою Мишою. Вона буде писати книжку для дорослих, а я – для дітей, мі все змішаємо, а що вийде – не знаю.

Новий рік тривав. Письменник Коханов захотів увімкнути телевізор, але тато знову на нього нагримав:

– Закінчуй отруювати атмосферу!

Замість телевізора пролунали звуки гітари. Довговолосий красунчик на дальньому кінці стола перебирав струни.

– Звідки він? – здивувався тато.

– З мого дитинства, – відповіла мама.

Ми з татом перезирнулися.

– З якого дитинства? – здивувалася я.

Мама погладила мене по щоці.

– Потім скажу!

– Ви хто? – примружившись, спитав гітариста тато.

– Гість.

– Це треба ж! Я так і думав! Заспівайте нам щось, – люб’язно усміхнувся тато.

Гості прислухалися.

– З чого починається жінка … – заспівав гітарист.

Гості вирішили, що це жартівлива пісенька, і радісно зареготали. Зарина закричала жабою. Дуже правдоподібно.

– Яке у нього важке підборіддя! – захоплено сказала Даша. – Як у метальника молота! – пожвавішали українські художниці.

Гітарист співав, невідривно дивлячись на маму.

– Пісня присвячується Олені Петрівні, – обірвав він пісню.

Гості заплескали.

– Дякую, – зніяковіла мама.

Рожева Миша пискнула у мене в руках:

– Не подобається мені цей волосатий!

– Гей! Що ти там пискнула? – Гітарист пильно подивився на Рожеву Мишу.

Гості закліпали. З усіх гостей лише гітарист здогадався, що Рожева Миша вміє говорити людською мовою.

– Я сказала, що мені подобається, як ти співаєш.

– Мовчи, Мишо! Що ти в цьому розумієш! – відрізав Красунчик.

Мені стало якось не по собі.

– Іване Іллічу, хочете кави? – Діана стояла коло тата з кавником.

– Га? Ти ж знаєш, що coffeeisnotmycupoftea! – голосно сказав тато. Щоб усі чули. Він неодноразово так говорив, і мені це вже давно набридло. Але гості охоче порснули зі сміху. А тато сказав: