Окса Фом - Циганка за мільйон

– Добре. Заходь.

Двері відчинилися й на порозі з’явилася та сама дівчина, що «гріла вуха», коли вони розмовляли в залі.

– Як тебе звати? – Запитав Шушков.

– Зара.

– Слухай уважно, Заро. Я хочу проговорити про важливі речі зі своїм другом сам на сам, тому не раджу виконувати той самий фокус, який ти провернула у залі. Зрозуміло?

Смуглява дівчина зблідла від тону, яким було зроблене застереження й від сурового погляду льодяних очей.

– Вільна, – промовив Петро.

Зарі не потрібно було повторювати двічі. Вона швиденько вислизнула у коридор та щільно прикрила двері. Зробивши пару кроків в бік сходинок циганка ледь не налетіла на Тасарлу, яка швидко підіймалася вгору.

– Що трапилося? Чому ти така бліда? – Поцікавилася онука барона у наляканої дівчини.

Зара розповіла, як хотіла підслухати розмову депутата та нового господаря у залі, розповіла, як принесла їм напої, удаючи з себе прислугу, а також обмовилася про погрозу з боку Петра.

Звісно Тасарла розуміла, що циганка сама винна у догані, але ж поведінка Шушкова теж не пролазила ні у які ворота.

– Йди додому, Зара. Я розберуся з усім сама, – промовила дівчина й обережно покрокувала до дверей кабінету.

Циганка тільки головою похитала на таку заяву. Ну, що зможе зробити Тасарла у цій ситуації? Вона вже й так однією ногою на вулиці. Клятий Чендер! Все через нього. Якби вони з Лулу не наробили дурниць, то у таборі зараз би й досі панували старі закони, мир та злагода.

Тим часом Тасарла тихо, наче мишка, промайнула кабінет й зайшла у власну майстерню. Ці дві кімнати мали суміжну стіну й таємні двері, що з того боку були замасковані під шафу з книжками. Звідси дівчина могла чути всю розмову й не хвилюватися, що її викриють.

Тож Тасарла швидко перетнула кімнату й припала вухом до дверей у потрібному місці.

– …вона була всім у моєму житті, Кір! Ти ж знаєш, що я ні в чому їй не відмовляв, на руках носив, пилинки здував. Як останній бовдур навіть пропозицію зробив, збирався одружитися й завести діточок. Вважаєш, що я зможу так швидко забути те, що вона зробила?

– Я все розумію, друже. Але ж ти не можеш й надалі страждати. Це тільки шкодить тобі та твоєму оточенню. Чи думаєш, що Орест просто так по п’ятах наче вірний пес слідує? Ні! Він хвилюється й намагається все тримати під власним контролем. А йому вже теж не так мало рочків. Час би обзавестися власною родиною. Але я не вмовлю його повернутися до міста, якщо ти й надалі будеш себе катувати.

Звісно Кір мав рацію і Петро це розумів. Пригадав, як брат годину тому з’їдав поглядом ту симпатичну циганочку. Цікаво, чим там у них все закінчилося?

– Час тобі вже вилікуватися від отрути тієї гадюки, – намагався запевнити друга Кирило.

– Дай здогадаюся! Під лікуванням ти маєш на увазі одруження з онукою барона?

– А чому б і ні? Мені здається, що це саме те, що зараз потрібно зробити. По-перше, цей шлюб допоможе тобі закріпитися тут у якості сільського голови, а по-друге, дівчина…

– Я не можу.

– Та у чому справа? Євгенію ти все одно викреслив зі свого життя. Чи все ж таки хочеш повернути?

– Повернути – це останнє, що я хочу зробити з нею.

– Тобто все ж таки ця думка приходила у твою голову! – Констатував Кір.

– Та не збираюся я її повертати! – Занадто гучно промовив Шушков.

Було не зрозуміло кого більше він у цьому запевняв себе чи друга.

Звісно Кирило розумів біль Петра, але він прибув у Риботень з конкретною метою й не збирався їхати допоки не розв'яже всі питання. По-перше, це одруження потрібне, щоб друг закріпився у якості нового сільського голови, по друге, щоб після закріплення не почалося кровопролиття й по-третє, щоб змусити Петра жити далі, наплювавши на сучку Євгенію з великої гори. Коротше, цей шлюб був потрібен сильніше за ману небесну.

Кирило випірнув з власних думок, пригадав на чому зупинився їх діалог та запитав:

– Якщо ти й дійсно не збираєшся повертати колишню коханку, то що заважає одруженню з іншою дівчиною?

– Я просто не хочу на ній одружуватися, – вперто стояв на своєму Петро.

– Через те, що вона циганка? Це тебе бентежить?

Шушков різко встав з місця й почав ходити по кабінету, розминаючи плечі. Так він себе поводив, коли сильно нервував.

– Та будь вона хоч афроамериканкою це не мало б значення. Річ не в цьому! Я просто не зможу її покохати.