Окса Фом - Циганка за мільйон

– Тобто? Мені здавалося, що цигани живуть за власними законами й один з них одружуватися тільки на своїх. Чи щось таке… Я не дуже знайомий з вашою культурою.

– Так і є. Але у кожному правилі є виключення.

Петро підійняв брову, але мовчав. Його й дійсно зацікавила ця історія.

– Ми познайомилися у потязі, у вагоні-ресторані. Я тоді займався тим, чим зараз займається мій онук – обкрадав багатіїв. – зізнався Роман. – Пам’ятаю, що у той день мені пощастило і я мав у кишенях гарненьку суму. Тож збирався допити п’ятизірковий коньяк і зійти на наступній зупинці, а звідти повернутися у табір. Але один погляд змінив все. Вона сиділа за столиком навпроти. Теж пила янтарну рідину і так мило при цьому кривилася, що я не втримався та посміхнувся. Зрозумівши, що більш ніж зацікавила мене Валерія відкинула келих, який полетів на підлогу й одразу розлетівся на дрібні шматки, встала та пішла геть. Знала, що піддамся на відверту провокацію й буду переслідувати. Коньяк нас обох позбавив гальм, але я все ж таки намагався боротися. Вже в купе, відвернувся й збирався йти, але Валерія виявилася спритнішою, не дозволила вирватися з її полону. Витягла сорочку зі штанів, провела руками по тілу…

– Виявилася гарячою штучкою, – констатував Петро.

– Не те слово. Після пристрасті, якою ми випробували один одного, я ненадовго заснув, а вона забрала всі вкрадені мною гроші й зійшла на наступній станції.

Шушков точно не очікував такого повороту, тому спочатку здивувався, а потім розсміявся веселим живим сміхом. При цьому вмить його льодяні очі перетворилися на палаюче синім кольором багаття.

– Як ви знайшли її? – Поцікавився Петро.

– А я її не шукав. Навпаки, намагався забути. Було соромно, що мене ошукала жінка.

– Тоді як ви зустрілися знову? – Не відступав співбесідник.

– Вона сама прийшла до мене. Прийшла на ніч, а залишилася назавжди.

Роман тепло посміхався занурившись у спогади, а Петро спостерігав за ним. Він знав, наскільки все поглинальною може бути пристрасть до іншої людини, як знав й страждання розбитого серця. Шушков провів рукою по темному волоссю. Він не хотів розмовляти про кохання до жінки, але історія барона зачепила. Тому з вуст злетіло цікаве запитання:

– Як в таборі поставилися до вашого нетрадиційного зв’язку? Валерію відразу прийняли чи довелося поборотися? До того я десь чув, що батьки змалечку сватають свої дітей…

– Забагато запитань для людини, якій байдуже.

– Ну, чому відразу байдуже? Тепер тут мій дім і я повинен знати про традиції своїх сусідів.

– Так, зазвичай дітей сватають змалечку. Це дійсно традиція. Майбутній свекор вдягає дівчинці на шию золоту монету й з цього моменту вона вважається засватаною та повинна носити подарунок не знімаючи, щоб всі бачили, що зайнята. Нам з Валерією пощастило в цьому питанні, якщо можна так висловитися. Моя наречена померла в дев’ять років. Впала восени в холодну воду й сильно захворіла. Нічого не допомогло її врятувати.

– Прийміть мої співчуття, – трохи запізно зреагував Петро.

– Тож на момент нашого знайомства я вже засватаним не був і спокійно міг одружитися з будь-якою циганкою.

– Але ж Валерія…

– Ми всіх обдурили, – перебив Шушкова Роман, точно знаючи, про що саме той хотів дізнатися, – вигадали історію, що Валерія теж циганка, але не місцева. Нібито познайомилися в потязі й почали працювати командою, а потім закохалися і я, слідуючи ще одній нашій традиції, просто викрав наречену.

– І ніхто нічого не запідозрив?

– Валерія була схожа на циганку. Таке ж темне волосся, майже чорні очі, вправні руки, що позбавили гаманця не одного бідолаху. Тож спочатку ніхто нічого не запідозрив. А потім вже й не важливо це було, бо народилася наша донечка, мати Тасарли.

– А Тасарла засватана? – Сам не знав навіщо спитав Петро.

– Ні, – просто відповів Роман, не уточнюючи деталей, а потім додав, – я поважаю ваше рішення не одружуватися, пане Шушков. І не наполягаю на цьому шлюбі, але хочу попередити, моя онука теж робить це не через велике кохання. Вона розуміє, якщо не владнати все мирним шляхом, то тут почнуться сутички й це розіб’є їй серце.

Почувши такі відверті слова, Петро спохмурнів. Його не лякають ніякі сутички, але як він може змусити жінку залишити єдиний дім, в якому вона зростала, в якому й досі відчувається дух її рідних людей; дім, який вона любить всім серцем?