Окса Фом - Циганка за мільйон

– Дуже приємно, – промовив останній, – я – Орест, молодший брат нового господаря цього будинку.

Він міг зараз розповідати теорему Піфагора, але Хітана б і тому не здивувалася, бо не почула б цього. Вуха наче позакладало, щічки почервоніли, руки тряслися, ноги не хотіли тримати. Ніколи в житті циганка не зустрічала чоловіка більш привабливого, ніж брат нового господаря. Ну, просто широкоплечий титан з грецьких міфів.

– Орест, навіщо ти мене шукав? – нагадав про себе Петро. Він не хотів стати свідком першого поцілунку цієї парочки.

– По-перше, ти сам велів йти за тобою… – почав брат.

– Щось ти не дуже квапився.

– …а по-друге, Кирило вже тут. І він бажає зустрітися з тобою.

Це була гарна новина. Чим швидше вони поставлять крапку у цій справі, тим швидше він почне наводити у будинку власний порядок.

Петро хотів покликати Ореста з собою на зустріч, але брат все одно не пішов би, тому що в його голові зараз блудили зовсім інші думки. Тож залишивши парочку у коридорі, Петро поквапився привітатися з Кирилом.

Кирило Кугат вже в дев’яносто п’ятий раз оглядав залу, в якій йому доводилося чекати на нового господаря цього великого будинку. Шушков на зустріч не поспішав! Зате на депутата, обережно прошмигуючи повз дверей, витріщалися цигани, які безперестану носилися по будівлі.

Петру потрібно якомога швидше привести справи з новою нерухомістю до ладу та взяти керування у власні руки.

Ну, взагалі-то саме тому він тут. Щоб підтримати друга й остаточно впевнитися, що цигани під їхнім керівництвом не викинуть ніякої дурниці. Для цього Кирилу потрібно буде зробити неможливе – умовити Петра одружитися з онукою барона. Депутат сподівався, що дівчина виявиться принаймні гарненькою, щоб спростити йому й без того не легке завдання.

– Привіт, Кір! – Звернувся до нього Шушков ледве з’явившись у залі. Проте йшов він з грацією людини, яка нікуди не поспішає.

Губи депутата перетворилися на тонку лінію. Він дивився на друга безжальними зеленими очима.

Петро стійко витримав цей погляд і Кір нарешті посміхнувся чоловіку так широко, що стали помітні перші вікові зморшки.

– Радий тебе бачити у моєму новому житлі. Але що ти тут робиш? – Відразу ж вирішив уточнити Шушков.

– Ось як ти зустрічаєш гостей, Петро? Навіть не запитаєш як я доїхав? – Посмішка Кіра стала ще ширшою, велетенські руки обхопили нового господаря та по дружньому поплескали по спині. – Твої манери, гірші ніж у цих циган.

Шушков посміхнувся. Навіть не зважаючи на обставини, через які Кір прибув до його будинку, він був радий бачити друга.

– Я знаю, що за кермом своєї тачки ти як риба у воді, тож і не запитую як доїхав. Дороги сюди просторі й добре асфальтовані, а за таких умов твій «Мустанг» мчав швидше за блискавку на небі.

– Що правда, то правда, – погодився Кір. – Ну, а ти як? Вже звик, що тепер це твій дім?

Петро продовжував посміхатися, але тепер його посмішка виглядала штучною. Кирило дуже добре знав друга й відразу ж зрозумів у чому справа.

– Так, це я попросив Романа затриматися тут. Є одна справа…

– Через це, – перебив чоловіка Петро, – я опинився у незручному становищі. Наступного разу попереджай про такі ситуації заздалегідь.

– Я був готовий ризикнути. Але зараз не до цього. Може пригостиш гостя келихом міцного?

Шушков кинув погляд на циганку, що під час їх розмови вешталася поряд й старанно удавала прибиральницю. Дівчина відразу все зрозуміла без слів та зникла з поля зору.

– Ого! Така поведінка доводить, що шанс стати сільським головою у тебе все ж таки є. І це не дивлячись на те, що раніше у циган ніколи не було барона-гаджо, – здивовано промовив Кирило Кугат.

– Я дійсно радий бачити тебе тут, друже. Але також я знаю про мету твого приїзду, – Запевнив гостя Шушков.

– Якщо ти хочеш поговорити саме про це, то буде краще, якщо нам принесуть напої у кабінет, – запропонував депутат, натякаючи на сторонні вуха.

Петро погодився й швидко провів друга на другий поверх, туди де, як встигла розповісти йому привітна подружка Тасарли, знаходилися робочі кабінети минулих господарів будинку.

Й тільки чоловіки розміститися, як у двері постукали.

– Хто? – гаркнув Петро, незадоволений таким швидким втручанням.

– Вибачте пане Шушков, – пролунало з того боку, – я принесла ваші напої.