Окса Фом - Циганка за мільйон

– Романе, нумо обговорімо цю тему пізніше. Наприклад, коли Кір приїде.

І не очікуючи відповіді Петро пішов геть. Йому потрібно було закінчити оглядати будинок та привести думки до ладу. Проте вже у дверях він зупинився й запитав, бажаючи полегшити власний біль:

– Романе, а ви й досі кохаєте свою дружину?

– Так, – відповів на запитання барон, – я її кохаю, не зважаючи на всі перепони, що нас розділили.

– Тобто? – не зрозумів Петро.

– Валерія померла. Але вогонь, що вона запалила в моїй душі у першу нашу зустріч й досі яскраво палає всередині. Не тільки в мені. В Тасарлі теж. Бабуся та онука дуже схожі між собою і характером, і зовнішністю. Лише чоловік зі шматком льоду замість серця зможе встояти перед моєю красунею. Шкода його, тому що він ніколи не відчує тепла, що розіллється по тілу, коли вона посміхнеться йому; не відчує радість життя, не прокинеться після довгої сурової зими, коли вона на нього підійме свої неймовірні очі.

Ці слова зачепили Петра тому він швидко залишив приміщення й пішов закінчувати свою імпровізовану екскурсію. Дивно, але Шушков співчував барону, який втратив таку жінку, проте не бажав розділяти його оману. Попри солодкість, кохання та пристрасть – лише ілюзії, які не варті часу.

Зосередившись на власних думках, Петро підійнявся на другий поверх й блукав коридорами. Він пригадав Євгенію і той день, коли побачив як вправно вона наставляє йому роги з його ж другом. Перед очима й зараз ця картина не тьмяніла. Дівчина стоїть у кутку басейну і чекає поки коханець підпливе до неї.

– Ти сумувала? – Запитав він тоді.

– Ні, – відповіла вона, але й чоловік, й Петро зрозуміли, що її «ні» означало «ТАК».

А далі навіть пригадувати було важко. Можливо, якби з Євгенією займався коханням не його друг, а нікому не відомий незнайомець, то серце Петра можна було б реанімувати. Проте це лише здогадки. Все склалося так, як склалося. Відтоді у нього в грудях й дійсно опинився шматок льоду, а такі поняття як довіра, вірність, кохання назавжди були видрані з душі. Замість них там оселилася порожнеча.

Петро зупинився біля якихось дверей і дивився на них, але не бачив. Чому вона йому зрадила? Він же все для неї робив. Осипав золотими прикрасами, сплачував за візити у салони краси, купив квартиру, машину, возив на курорти. Й зробив би ще більше, але Євгенії потрібен був не Петро, а його друг. Той, що ніколи не зміг би дати їй заможне життя, до якого вона звикла; той, що і в половину не кохав її так, як він.

– Де у цьому будинку спальні? – Розізлившись на себе, запитав у голос Шушков.

– На третьому поверсі, – ледве чутно відповіли йому звідкись збоку.

Петро повернувся. Тим часом дівчина ще сильніше притислася до стіни, ніби намагаючись стати з нею однім цілим. Невже він налякав її?

– Вибач.

– Наскільки мені відомо вам приготували спальню, в якій раніше жили донька та зять барона. Вона знаходиться на третьому поверсі, четверті двері зліва.

– Дякую, а ти хто? Покоївка? – Поцікавився чоловік.

– Ем… Ні. Я подруга Тасарли. Сьогодні напружений день, тому хотіла підтримати її.

– Як тебе звати?

– Хітана.

– Зрозуміло! А де ж сама Тасарла?

Дівчина знизала плечима.

– Я думала, що після розмови з вами вона повернеться у спальню. Чекала там, але даремно. Потім подумала, що Тасарла могла піти у майстерню, – Хітана показала пальцем на двері поряд з собою, – але її й тут немає. Я хвилююся. А раптом щось сталося?

Зміна емоцій на обличчі цього чоловіка здивувала й трохи налякала дівчину. Коли вона його побачила застиглим перед дверима, він випромінював злість, потім, коли вони почали розмовляти, став спокійним, і от знову, почувши, що Тасарлі може загрожувати небезпека, гаджо перетворився на похмуру хмару.

– Ти ж її подруга? Чому ж не знаєш де вона?

– Це Тасарла. І цим все сказано. Коли ви познайомитеся з нею ближче, зрозумієте про що я.

Петро не встиг нічого відповісти. Його покликав Орест, який через секунду опинився поряд.

– Я тебе шукав, – промовив брат й тільки після цього помітив незнайомку, що спиною втискалася у стіну.

– Знайшов, – Відповів Петро, але Орест більше не промовив ні слова. Він наче закам’янів, стояв і з’їдав поглядом симпатичне дівчисько. І здається, вона відповідала йому тим самим.

– Знайомся, це Хітана подруга Тасарли, – представив дівчину Шушков.