Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

Вона затримала ложку біля рота:

– Я з тобою нічого не робитиму. У хлопчика відповідальні змагання, і псувати настрій йому досить підло з твого боку. Якщо ти його дійсно любиш, хоча б трохи, то спокійно їдь. Ти ж переконався, що нашому синові наразі нічого не загрожує, ніяка стара шльондра його не спокушає.

– Нічого не загрожує? – Він насилу стримав напад раптового гніву. – Це ти так вважаєш. Я дотримуюся іншої думки. Розпусній жінці не місце біля мого сина, навіть якщо вона і народила його.

– Для тебе всі жінки повії. Маєш дуже обмежений погляд на людські стосунки. Ти ніколи не намагався вийти за рамки своїх стереотипних уявлень. Я довго не могла зрозуміти, чому ти так мене зненавидів, без будь-якої видимої причини, знищив усе те світле й радісне, що пов’язувало нас п’ять років, адже я любила тебе.

– І це не заважало тобі шукати задоволення на стороні. – Він постарався взяти себе в руки й не скидатися на смішного скривдженого старого, що бризкає злісними образливими словами через давню образу, що її заподіяла йому ця жінка.

– Це твоя співробітниця Лариса полила мене брудом, адже так? Моя вірна подруга наговорила брехливих гидот, а ти, не розібравшись як слід, почав вершити неправий суд. Ти навіть не поговорив зі мною, все зробив чужими руками. Це було дуже підло з твого боку, хіба ні?

– Незаперечні факти дали мені право так вчинити.

– І ці незаперечні факти тобі надала моя найкраща подруга Лариса? Так?

– У цьому немає нічого дивного, ти була з нею відвертою. Ви ж тільки мужиків і обговорювали, та ти й інших інтересів не мала, поки я заробляв гроші для нашої родини.

– Господи, яка підступна брехня! Хоча яка тепер різниця, все одно сталося те, що сталося. – Вона відсунула тарілку з недоїденим рибним супом, апетит розігрався, але горло перехопив сталевий обруч, їжа в прямому сенсі не лізла до рота. Яка запізніла непотрібна зустріч! Хотілося встати й піти, не ворушити минулого, яке відгукнулося у серці болем. Треба поставити всі крапки над «і».

Колишній чоловік не помітив її стану, суворим суддівським голосом промовив:

– Маючи неспростовні докази, я вчинив так, як вважав за потрібне. Кажеш, чужими руками все зробив? Я не хотів, не міг тебе бачити, тоді я міг тебе вбити…

– І, зрозуміло, ці неспростовні докази теж Лариса надала. До цього часу не можу зрозуміти, навіщо люди роблять подібні гидоти? І що ж це за факти?

– Зачекай хвилинку, зараз побачиш, – не поспішаючи, немов фокусник, що навмисно зволікає задля найбільшого ефекту, він дістав гаманець з нагрудної кишені піджака, перебрав численні відділення і звідкись з-під підкладки витяг пошарпану фотографію: біля відчинених дверей Ларисиного будинку стояв напівголий хлопець зі стидкою посмішкою, а поруч – вона.

Марк мав рацію, ця світлина лише підтвердила його припущення.

– І що ти тепер скажеш?

– Я скажу те саме, що сказала б і тоді, сімнадцять років тому. Скільки ж часу ти зберігав цю фотографію, бідолаха… Лариса довго вмовляла мене приїхати до неї додому в дуже важливій справі. Я подзвонила у двері будинку своєї подруги, їх відчинив незнайомий чоловік. Подивись уважно на свій незаперечний факт. В одній руці у мене сумка, а з іншого боку кадр обрізаний навмисно, знаєш чому? Тому що поруч стояв і тримав мене за руку мій маленький син. Я ніколи не залишала сина самого або на чужу людину. Яка нормальна, притомна жінка потягне на любовне побачення свою дитину? Вибач, я забула, що з твого наказу мене оголосили божевільною.

Він довго мовчав, а вона машинально взялася за другу страву, легкий рибний салат. Вона їла, а він дивився на неї похмурим важким поглядом і нарешті вичавив з себе:

– Ти хочеш сказати, що нічого не було… Ти не зайшла до оселі…

– Я вперше бачила того хлопця. І якби ти тоді хоча б поговорив зі мною! Але для цього треба було любити свою дружину, довіряти їй, а не вірити мерзенним пліткам. І нехай би Лариса, дивлячись мені в очі, повторила свої байки, було б усе по-іншому.

– На жаль, Ларису тепер уже ні про що не спитаєш, хвороба забрала її з життя ще десять років тому. А твоїм словам можна вірити, а можна й не вірити.

– Чи віриш ти, чи ні – тепер не має жодного значення. Хіба що я змогла б навідувати сина, не криючись, як злочинниця.

Задзвонив її мобільник. Захлинаючись радістю, хлопчик похвалився своїми перемогами, програв лише одну партію, і то через прикру неуважність. Тренер, зрозуміло, буркотів, але загальним результатом команди залишився задоволений. Уточнив, де вона зараз, і пообіцяв через півгодини приїхати.