Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

Наступного дня, коли сонце давно вже скупо освітлювало черепичні дахи й просочувалося крізь маленькі вікна з товстого зеленого скла у свинцевих рамах, у великому кабінеті настоятеля одне навпроти одного сиділи тільки двоє: сам пріор Станіслав та княгиня Беата Острозька-Костелецька, жінка немолода, але все ще дуже приваблива. Княгиня бідкалася:

– Так, звісно, король є опікуном Гальшки. Але ж не він один! Я – мати! І я маю право до її посагу, і її дядько, князь Василь. Можна і нас послухати. Чи не так, преподобний отче? Батько Гальшки – з нащадків святого Володимира. Чи пара їй якийсь Гурка Ленчицький? Хай і магнат, хай і каштелян, але ж кров…

Настоятель ворушив сплетеними на животі пальцями та лише невиразно похитував головою. Княгиня Беата здивувала його щедрим, дуже щедрим підношенням, але говорити навіть слово супроти короля він не поспішав.

Жінка перейшла на виразний шепіт:

– Каштелян Гурка тільки грошей хоче. Бідолашна Гальшка його не цікавить. Тільки посаг! Сам посаг! Батько їй заповів двадцять міст, чотириста сіл. То найбільші статки у Речі Посполитій!

– Ви вже казали про це. Я зрозумів, вельможна пані.

– Та я про це кричатиму будь-де! Всі знають: король зараз у скруті. Матінка його королева Бона до Італії всю скарбницю державну вивезла. А ще наша вона…

Пріор зупинив її застережливим рухом долоні. Промовив тихо:

– Заплутана ситуація… Заплутана. Треба чекати й молитися, щоб Господь і Дух Святий дали нам мудрості.

Зняв з пояса дерев’яні чотки і підвівся, натякаючи на кінець розмови. Чемно провів княгиню до дверей, тримаючи розарій [3] Розарій – традиційні католицькі чотки. у руках, але не перебираючи намистинок.

А через кілька днів до Львова вступило невелике, проте добре озброєне військо каштеляна Лукаша Гурки. Захопило міські брами, обложило оточений міцними мурами Домініканський монастир, націлило на нього жерла гармат, встановивши їх просто посеред вулиць.

Мешканці Львова спочатку з розумінням поставилися до дій магнатів, бо війни за маєтність та багатих наречених не були вдивовижу. А на Гальшку Острозьку хто ж не полакомиться?

Княжну Єлизавету Катерину Острозьку, яку називали Гальшкою (тоді всіх Єлизавет іменували так на польський лад), сучасники вважали найвродливішою жінкою в світі. Вона й насправді мала напрочуд правильні риси обличчя, ніжну світлу шкіру, розкішне темне волосся. Але найбільшої чарівливості їй надавали плавні рухи, уміння кокетливо нахиляти голівку й вираз великих чорних очей. Який саме вираз – кожен трактував на свій розсуд. В очах Гальшки люди бачили тонкий розум і ангельську доброту, світло й любов, загадкову бездонність і сум. У свої неповні двадцять вона була вдовою майже п’ять років, часто носила чорний одяг.

Красунею вважали і її матір – княгиню Беату Костелецьку-Острозьку, жінку горду та владну. Всі знали, що вона – позашлюбна донька покійного короля Сигізмунда І Старого. А через те, що її чоловік, князь Ілля Острозький, некоронований король Волині, помер молодим, ще до народження єдиної дочки Гальшки, звикла керувати всім і всіма. Вихована при дворі, улюблениця королеви Бони Сфорци, інтриганки й отруйниці, вона мала нестримну вдачу.

Запізнілий Incipit [4] Incipit – початкові слова будь-якого тексту (лат.). . То були дивні часи.

Богобоязний середньовічний світ відступив перед зухвалим та занадто упевненим у своїх силах Ренесансом. Це був час, якому завдячує своїм народженням наш сучасний світ. Це був час заколотів і отруєнь, нескінченних воєн та розквіту мистецтв, найпідліших змов і наукових відкриттів. Ще був живий Мікеланджело, вже оприлюднив свій труд «Про обертання небесних сфер» Микола Коперник, у Пересопницькому монастирі створювали унікальне Євангеліє, а на Європу насувалися серпнева Варфоломіївська ніч і Тридцятирічна війна. Коронація Єлизавети І мало кого обходила – Англія далеко, а от османський султан Сулейман Пишний – близько, і воювати з ним ніхто не мав ані найменшого бажання.

Здавалося б, людство зазнавало суцільних потрясінь, але тогочасні магнати і шляхта Речі Посполитої на славу будували замки, судилися за маєтки, прегарно танцювали й полювали. Галантні шляхтичі вишукано залицялися до гарних панн, не обминали увагою й прекрасних пані.

Гальшка погано спала вночі. Минуле наздоганяло її знову і знову. Жахливо було свідчити перед правниками з магістрату про те, що сталося. Вони вважали це викраденням і подальшим визволенням. Потім її мучили моторошні сни й не менш жахливі спогади.