Array Збірка - Львів. Пристрасті. Таємниці

– Сховай. Збережи.

І як вона могла стати дружиною вбивці? Але король наполягав. Присилав у Познань послів. Одним з них був єпископ Анджей Чарнковський. Народжений герба Наленч, розумний і шляхетний, він здавався скоріше дипломатом, ніж священиком. І розмовляв тихо та вкрадливо, хоч і гонористо. Гальшка, немов не бажаючи заважати їхній з матір’ю розмові, скромно й чинно сиділа біля вікна з п’яльцями.

Княгиня Беата тримала в руках вервечку, але слова її були далекими від смирення:

– Так, слухати короля – наш обов’язок. Але добрий король відрізняється від тирана, як Бог від диявола.

– Чи не святий Августин навчав нас розрізняти regimen і dominatio [7] Regimen – керування; dominatio – домінування (лат.). , управляння і панування? Лише сам король може знати, що потрібно державі й посполитим. І не нам обговорювати його розпорядження. Наша справа – їх виконувати.

– А якщо він помиляється? Чи не обов’язок підданих – застерегти його й підказати? Цього й стародавні звичаї вимагають – щоб князі надавали королю допомогу й пораду. Королями стають, а князями народжуються.

– Ви самі розумієте, ясновельможна пані, – виводив свою нитку біскуп Чарнковський, – краще за мене розумієте, що час схилитися перед королівським наказом. Саме зараз. Ваша дочка вже скоро п’ять років як удова, а їй же й двадцяти не виповнилося.

– Як король може вимагати такого? – Беата говорила схвильовано, занадто голосно. – Добрій католичці йти за лютого ворога святого римського костьолу? Лютеранина?

Єпископ злегка усміхнувся й відповів спокійно:

– Хіба може людина збагнути Божі дороги? А якщо провидіння посилає князівні Острозькій саме такий засіб для напоумлення грішника? Пан Гурка згоден вінчатися за нашим обрядом. Сподіваюся, це лише перший крок на його дорозі до істинної праведності.

– Так зачекаймо і на другий крок, – мовила Беата ущипливо. – Куди нам спішити? Люди мудро кажуть: заміж вийти – не дощову годину пересидіти.

Боголюбивий владика мовчки, але досить гоноровито кивнув.

Гальшка старанно удавала, що не дуже й прислухається до розмови про її подальшу долю. Подумки дякувала Богові, що має не одного, а кількох опікунів. Мати, дядько Василь Острозький, сам король Сигізмунд ІІ Август. Вона не повинна брати шлюб без їхнього дозволу. Про те і в законі прописано. І доки вони сперечатимуться, вона вільна від нелюба. Проте її пересмикнуло, коли єпископ Анджей неголосно, але напрочуд вагомо додав:

– Ніхто б і не квапився, але й вороги не дрімають. Буде велика війна. В непевні часи розперізуються всілякі шахраї й авантюрники. Панна вже мала «хватаний» шлюб. Тільки малженство [8] Малженство – шлюб (заст.). з паном каштеляном вбереже її від нової наруги.

– Та хіба ж не наруга – видавати жінку за нелюба?

Єпископ підвівся:

– Я передам каштеляну Гурці, щоб він старанніше залицявся до нареченої.

Гальшка мало не задихнулася від цих слів. Наречена! Вони вже все вирішили!

Лукаш Гурка прийшов з візитом того ж вечора. Похмурий та заклопотаний, у темному вбранні. Широке обличчя, широкий ніс, коротка, акуратно підстрижена шкіперська борідка і підступно зіщулені очі. Ліву руку тримав на поясі, де на шкіряному ремінці було прикріплено ніж. Дивився суворо. Вбивця. Бридкий єретик. Нечестивець. Гальшка не знала, про що з ним говорити. Розмову, як завжди, підтримувала княгиня Беата. Спитала й про майбутню війну.

– Не переймайтеся цим, вельможна пані. Дасть Бог лихо, то дасть і розум. У нас війська достатньо.

Беата відповіла гостро:

– Не повинна людина на свій розум та сили сподіватися, єдино – на пана Бога уповати.

У Лукаша глузливо смикнувся куточок губ, але він змовчав.

– То пан воєвода і завтра нас навідає?

– Ні, не зможу. Маю виїхати у справах. Ненадовго.

– Таки на татар вирушаєте?

– У нас чи є, чи немає перемир’я з татарами, а ми однак з коня не зсідаємо.

Гальшка нарешті зупинила на ньому погляд. Він, мабуть, зрозумів це по-своєму, підвівся й поцілував ручки – спочатку матері, потім дочці. Затримав пальці Гальшки у своїй долоні, злегка усміхнувся:

– Я знайду спосіб нагадати про себе незрівнянній панні Єлизаветі.

І справді, майже не щодня його пахолок приносив Гальшці подарунки від Гурки, здебільшого прикраси. Але без жодного листа чи хоча б коротенької записки.

Невдовзі ж прийшов лист, якого Гальшка очікувала й боялася. Від короля. З наказом прибути до Кракова разом з познанським єпископом. Коли вже сиділи з матір’ю в кареті, біскуп Анджей Чарнковський підійшов до них, поштиво усміхнувся Гальшці: