Леся Туровська - Під сузір'ям Рекса. Психологічний роман

Зрештою я зриваюся зі свого ліжка з хромованими бильцями як револьверна куля, що дочекалася пострілу. Кружляючи кімнатою, зачинаю голосно передражнювати зміст основного постулату славнозвісного царя Соломона, і мої божевільні вигуки безпорадно блукають поміж лінгвістичних проміжків і пауз, схожих на горошини:

– Се, мабуть, минеться… А се – не минеться… Не минеться – чи минеться…

Я знов кидаюся в постіль.

Нескінченне рипіння панцирної сітки мого ліжка викликає дратівливе обурення Сліпого Кота. Вкотре з'являючись у провалі дверей опочивальні, він сердито човгає з шандалом. Спересердя перекидає підлогову вазу, що нагадує різнобарвний салют. Він вже не лакуза, і більш не бажає потурати примхам «вередливої панійки» та очікувати, якого коника вона ще викине. Навпаки, не на жарт погрожує уперіщити мене вологим махровим рушником. Славбо, не боздуганом. Отака він капость: з одного боку – сущий янгол, з іншого – справжній Асмодей. То рогом вколе, то крильцем змахне.

Втім, хіба винен Сліпий Кіт у тому, що не читав Екклезіаст та ніц не чув про Соломонів перстень? Тому я вирішую не брати його на глум, а навпаки, користаючи з нагоди, залатати прогалину в його інтелектуальному мозку. Тож, опершись на лікоть, я наративним голосом починаю втовкмачувати йому глибокодумну притчу.

Притча про перстень царя Соломона

«Жив собі цар Соломон. Якось звернувся він до придворного мудреця: «Допоможи мені, адже сила-силенна всіляких подій дратує мене й це мені заважає»! Мудрець відповів: «Надінь цей перстень – на ньому викарбовано: «Це минеться!». Коли тебе охопить гнів або радість, подивися на нього, і ти поновиш спокій та рівновагу ».

Щойно Соломона спіткала перша неприємність, він схопив перстень і прочитав викарбуваний на його зовнішньому боці напис: «Це минеться». Здивувався і… заспокоївся. Він замислився над тим, що зчаста невиправдано гнівався, сумував або вдавався в розпуку, але з перебігом часу виснажливі емоції слабшали й забувалися. Так мудрий перстень навчив царя ставитися до життя по-філософському.

Соломону здавалося, що він віднайшов секрет гармонії. Та якось у нього сталося величезне горе й перстень, нікчема, ніяк йому не допоміг. Правитель спересердя зірвав його з пальця і замахнувся, щоб жбурнути у ставок. Як раптом помітив напис на внутрішньому боці: «І це теж минеться».

От настав час збиратися йому на той світ. Вкотре з кривою посмішкою цар розглядав перстень, перечитуючи і перший магічний напис на зовнішньому боці, і Другий – на боці внутрішньому. З сумом подумав: «Ось все і минулося».

Невзабарі задерикуватий промінчик сонця освітив напівстерті літери, що виступили на ребрі персня: «Ніщо не минає».

– Ні-що не ми-на-є – зосереджено, по-учнівському, скандує Сліпий Кіт, начеб тестуючи почутий вислів на присмак. – Вибач, Малушо. Я силкуюся, однак нічогенько не второпаю. Ліпше б мені замість притчі взяти віхтик, запалити ґнотик та прочистити мурований п'єц із мальованими кахлями у нашому закамарку. Або підпалити старий викорчуваний пень на дворищі. Погодься, що саме буденний труд, а не дозвільні слова є справжня сіль на хлібові достатку.

Натхненний власною, піднесеною, як йому вважається, промовою, Сліпий Кіт пересмикує плечима й нетерпляче очікує на мою відповідь. По паузі закидає ногу на ногу, гойдає капцем і вдає, що знудився.

– Не втелепав? Отакої! – засмучена млявим розумом неотеси, я нахиляю голову, наче бичок, що готується стати на прю. Втім, вчасно спохоплююся: невже хоч хтось із роду котячих був здатен відрізнити зерна від полови?

– Не хвилюйся, коте! – звертаюся примирливо і лагідно, – мо», в тім і зачаїлася справжня мудрість, щоб нічогенько не петрати. Головне, що ти вдало порядкуєш у Пряниковому Будинку, невсипно пораєшся і даєш лад побутовим клопотам. Ще й збираєшся мій портрет намалювати вуглинкою. А якщо на тебе нападе гикавка, згадай просту пораду: підніми догори обидві лапи й так замри.

Глава 4

ШЛІФОВАНА ПЕРЛОВКА

На червневих квітах спочиває ніч. За шибою по вершечках дерев котиться повня. Однак я все ще совгаюся у своєму ліжку з хромованими бильцями. Зрештою обійми Морфея приборкують мене й заколисують. Я засинаю, підібгавши ноги під бамбукове укривало. Побіля моєї постелі, на ломберному столику застигають у спокої мої золотаві недороблені витинанки. Завтра я знайду час перебрати нитки, щоб не сплутати симетрію чудернацького візерунка.