Сергій Зінченко - Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– Ну а ми вже своєї, домашньої, – рука свахи Маньки потягнулась до графина з біленькою, та на півшляху повернулась до наливки.

– Розпечатаємо, кумонько, душу наливкою, а потім уже добавимо біленькою. Ви як, кумо?

– Як ви, так і я. Ви ж знаєте, я з вами душа в душу!

Городська сваха налила чарочку своєї «лошаді», куми – вишневої наливки, чокнулись та залпом випили. Сваха, що страждала від дієти, накинулась на м'ясо: миска холодцю швидко догнала перед тим вкинуте індиче стегенце, а за ним полетіли відбивні та котлети.

Кума Галька штовхнула Маньку під столом ногою, кивнувши на графинчик:

– Наливай, бо закуски на стане! – І знову чарка «лошаді» та дві самогону були використані для підняття життєвого тонусу. Після третьої потяглася неспішна розмова.

– Свахо, а коли ж свадьбу робити будемо?

– Зачєм свадьба, оні уже давно вмєстє жівут, по – європєйскі.

– Та не по звичаю це, треба свадьбу, бо скажуть, що зажерлася Манька, єдиному сину не захотіла свадьбу справить.

– Ну єслі ви настаіваєтє, сдєлаєм свадьбу, когда скажєтє.

– Я то нє настаіваю, та обичай такий у нас. Треба.

– Тогда давайтє согласуєм врємя. Я за тєм і прієхала.

Після довгого скакання на «Бєлой лошаді» городська сваха лягла спочити на пухових перинах, а дві куми, обговорюючи останні новини, пішли порати худобу.

По указу голови мале й старе сходилось до клубу на збори. Кутчани та родичі збирались у купки, обговорюючи останні новини. Хома Опанасович з активом, у який входили він сам, секретарша, кур'єр та начальник охорони стояли осторонь, рахували, скільки вже зібралось присутніх. Від гурту до гурту носилася маленька жіночка у розкльошених штанях та спортивній бобці з закоченими рукавами та щось втолковувала хуторянам.

– Хомо Опанасовичу! – порушила мовчанку секретарша. – Вже зібралось вісімдесят дві душі. Може будемо починати? Бо розходитись почнуть.

– Люську та бабу Параску одкинь. Вони в опозиції. А може і ще когось заагітували проти влади. Підождемо, може ще хтось підійде. Ще діда Павла немає, цей ніщо не проґавить. Підождемо.

За хуторянами на збори прибігла зграя собак. Собаки на хуторі користувались великими привілеями, ганяли, де заманеться, тягли яйця із курячих гнізд, маленьких курчат, а в декого забігали прямо на кухню та тягли зі столу все що попало. Лише на ніч їх хазяї прив'язували, щоб бува ніхто не вкрав. Зараз собаки прибігли за господарями до клубу і почали ділити сфери впливу. Через деякий час Люсьчина контрагітація була поглинута собачим гавкотом та скімлінням. Голова звелів начальнику охорони припинати це «безобразіє». На що відданий начальник, потомок славної когорти ворошиловських стрільців кинув каменюкою у самісіньку середину зграї, вціливши у найменшого кудлатого цуцика, який вертівся у самісінькій купі, показуючи свою значущість. Після влучного кидка собача зграя, залишивши скімлячого цуцика, розбіглася геть.

– Ой, боже ж ти мій! Бідний мій сюня! За що ж це тебе так? – до песика підбігла одіта у махровий халат та валянки жінка. Схопила песика на руки, підбігла, голосячи до активу:

– За що ж це ви нас так караєте? Я й так обіжена, чоловік п'яниця, хата валяється, а ви землю уділили на другому кінці хутора та ще й цуцика підбили!

Збори розділилися на два табори: захисників цуцика та прихильників рішучих дій начальника охорони. Хома Опанасович, відчувши, що кворум може у будь-яку хвилину розпастись, скомандував розпочинати збори.

– Вікторіє Павлівно! Розпочинайте! Слухайте уважно. В перший ряд садіть інтелігенцію, ну виберіть тих, у кого взованка краща та зуби передні на місці. Це буде інтелігенція наша. На гальорку всіх крикунів та борців за правду. Хай попробують докричатись до президії. Дід Павло хай сідає де хоче, однаково не дочуває. Люську з бабою Параскою не пускайте. Кажіть, що це установчі збори партії, а не сходка. Нема їм що тут робить. Кур'єр Нюрко! А ви будете робити регістрацію, і записувать, хто що казав. Я потом після зборів поясню, шо кому нада. Хай тіки прийдуть до мене!

Секретарша, максимально використовуючи свої інтелектуальні можливості, всадила людей згідно указам голови.

– Ти куди у драних чоботах рвеся вперед? Позору хочеш наробить? Марш назад! Це шо, надуваші? Двадцять год назад може і були надувашами! На гальорку! Ти чоботи коли мив? Перед окупацією? Назад! Куди у кухвайці прешся? Шо, чиста? Одна вата стирчить! Це не кухвайка, а латки, зшиті докупи! Марш назад!