Сергій Зінченко - Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– Та де ж я дінусь. І свого пришлю балаган робить. Перед тим на тиждень у погребі закрию, то робитиме, як звір. А чи то не ваша сваха йде? – показала рукою на стежку, що прямувала до Маріїного двору.

– Може й вона, я ж її ні разу на бачила, – пильно вдивлялась у прибулицю кума Марія.

– Видно, шо з города, в штанях, як наша Люська, та розодіта як!

– Та й накрашена з усіх сторін. І коси непонятно якого кольору. Диви, синяки під очима. Чудно.

– А тухлі, гляньте, кумо, які інтересні? З такими носками, наче лижі.

– Цитьте, кумо, а то почує, обідиться ще не дай бог.

– Прівєт, тьоткі!

– І вам доброго здоров'ячка, – одночасно поклонилися обидві куми.

– А скажітє, здесь куток Кацапуловка?

– Тут, тутечки, – закивали головами спантеличені куми.

– А четвьортая хата от угла ето?

– Це, це четверта хата, – замахали хустками хуторянки.

– А здєсь жівьот моя сваха Марія Серафімовна?

– Да, ось вона стоїть, виглядає вас, – тицьнула на куму кума Галька.

– Тогда здраствуйтє, свахо, – протягнула випещену руку з нафарбованими нігтями городянка. Марія зашарілась від такої уваги, довго терла об поділ спідниці свою порепану руку та боязко торкнулась до свашиної.

– Меня зовут Єлізавета Полікарповна, – представилась городянка. – Можна просто Ліза.

– Марія Серафимівна, можна просто Манька, – вкриваючись рум'янцем, кивнула сваха. – А це кума моя Галька. Чоловік її хрестив мого Петрусика.

– Да, віжу, ви здєсь от цівілізації далєко, – огледіла подвір'я городянка. – Про асфальт і нє слишалі. Да і сервіса нікакого. Зато воздух, какой воздух, – сваха розправила і без того безмежний бюст. – Дишішь і нє надишішся. После духоти в офісе аж сєрце завмірає.

– Ой, чого ж ми стоїмо на порозі? Заходьте до господи, і ви, кумо, заходьте. Ви, мабуть, свашечко, не снідали ще? То зараз поснідаємо.

– Я вобщє на дієте. Про кремльовскую слишалі? Фігуру берегу. Знаєте, кручусь среді серйозних людей. Нада, чтоб всьо било прі себе, – та першою зайшла до господи і попрямувала до столу. – Ах как вкусно пахнет. Наверно сделаю разгрузочний день. Отдохну от дієти. А то, знаєте, как утомітельно – дієта. Всьо по грамах, часах, калоріях. Тяжєло!

Поки сваха ставила на стіл, кума Галька вже розговорила городянку. За хвилину Галька в своєму амплуа вже встигла задать із сотню питань, аж поки городянка не закрила Гальці рота рукою.

– Падаждітє, нє всьо сразу. Сначала о работє. Занімаюсь бізнесом, работаю прєдпрініматєлем.

– О, насилу згадала, як ваша робота називається, – втрутилась у розмову сваха Марія, розставляючи на столі графини з домашніми напоями та маленькі чарочки. – Прєдпрініматєль називається! А ми зранку згадували, ким ви, свахо, робите, та ніяк і не згадали. Шо ж воно за робота така?

– Ну ето, как вам сказать. Вкладиваєш дєньгі, крутіш їх, а потом получаєш навар і опять вкладиваєш і по новой. Вот Петруха, зять мой будущій уже смекалку імєєт, вот поработаєт челноком єщо нємного, потом в свой бізнес прістрою, – авторитетно заявила сваха, апетитно розглядаючи наїдки та закуски, що ледь поміщалися на столі.

– А чолноком, це як? – злякано спитала сваха Манька. – Я чула, на фабриці швейній є така машина – челнок називається, що нитку тягне. А це вже і люди чолноками стали?

– Да, до цівілізації вам далеко. Ну ето ми поправім. Челнок єдет за бугор, по вашєму за граніцу, в Турцію ілі в Польшу напрімер, берьот шмоткі, товар по вашему і тут продайот. Навар в карман. І так, пока не розкрутітся. А роскрутілся, дєлаєт бізнес здєсь, а другіє челнокамі работают.

– Та це ж опасно. А не дай бог, бандити нападуть, – ойкнула Манька, закінчуючи сервірувати стіл.

– А для етого существуєт криша!

– Бачте, кумо, добре їм, під дахом роблять, ні сніг, ні дощ не страшні.

– Да нєт, другая криша. Бєрьом биков, платім дєньгі, оні охраняют от наєздов.

– Ой Боже, кумо, в їх бички не тільки на корівок стрибають, а й сторожують, як у нас собаки. Вчені, мабуть.

– Ну, дєревня! – в сторону кинула гордська сваха, переводячи подих. – Да, віжу, у вас цівілізація і нє ночевала. Но ето ми поправім. Дай время.

– Свашечко! Ви що питемете? Самогоночку чи може наливки з дороги? – защебетала Манька, протираючи рушником запітнілі графинчики.

– Нєт, я свою. Гдє моя сумка? – озирнулась по сторонах сваха Ліза.

– Та ось, на бильці висить, – спохватилася сваха Манька, подаючи невеличку шкіряну сумку з величезною кількістю блях та ланцюжків.

– Вот! «Бєлая лошадь»! Віскі із запада! Рекомєндую всєм. – Витягла із сумки півлітрову пляшку заморського пійла. – Нєсколько лєт употрєбляю. Как бальзам Бітнера.