Сергій Зінченко - Чи стане баба дівкою, або Перевтілення Безрідного хутора

– Уб'ю, гадино! – вторглась у Дуньчину приватну власність, стріляючи по противнику розбовтками та недосидженими півниками та курочками.

Дунька зразу хотіла досягти консенсусу та, відчувши запах від розбитого об плече яйця, забарикадувалась у літній кухні, підперши двері лавкою. Василь рештками затуманеної свідомості почув лемент та ще глибше зарився у сіно.

На другому кінці хутора молодиця, одягнена поверх адідасівського спортивного костюма у заяложений халат із двадцятилітровим бідоном на кравчучці, бігла додому.

– Кумо! Куди це ви так летите? – донеслось із-за тину. Молодиця із кравчучкою на мить завмерла на місці, потім із вишколеною солдатською виправкою разом із кравчучкою повернулась через ліве плече на звук.

– Здрастуйте, кумо! Біжу додому, бо поставила снідать варить. Та й свого хочу впіймать, поки до Дуньки не забіг. А ви чого це молоко не здавали? Та й вирядились, як на празник, – наблизилась до тину кума.

– Та й празник у мене, кумо, скажу вам по секрету, – запишалась кума Марія.

– Та який празник може у будень бути? Минини у вас зімою. У церкву Ви не ходите. Чи не гостей ждете? І кізяк біля двору прибрали, і стежку піском висипали. Ану, коліться, кумо!

Тин під могутніми куминими грудьми почав, потріскуючи, хилитись.

– Кумо Галько! Не ламайте мені тину. Я на ремонт витратила три чарки горілки. Мій гаспид на дурняк робить не хоче. Налий, зроблю, ні, бойкот об'являє.

– То шо за празник? Бо в мене ні радіво не робить, а телевізор зараз немає коли дивитись. Може президент щось придумав? Кажіть, кумо, бо у грубі перегорить, без сніданку залишусь.

– Нікому б не сказала, а вам, кумо, по секрету скажу. Тільки нікому, бо рознесуть та прибрешуть. Я знаю цей народ. Сваху, кумо, жду. На змовини та розглядини приїде. Во!

– То що, Петро жениться? То чого ж ви мовчите? Подарок треба купить достойний. Це ж мого ірода хрещеник. А звідки ж сваха? – примружила очі Галька.

– З города, кумо, з города!

– Да, повезло Петрові! Тещу з города одхватив. Квартиру ж має вона?

– І квартиру має, і робота у неї така інтересна, і Петра уже встроїла. Чолноком робить. Во!

– А шо ж за робота така, чолноком? Я щось не чула.

– Де ви почуєте, як у вас радіво не робить. А мені вже і телевізор імпортний з переключалкою привіз, і антену польську поставив. Челнок, це, кумо, за границю їздить, за бугор по їхньому, бере там товар дешевий, шмотками називається, а тут продає. І навар має.

– То це спекулянт він? – скривилась кума Галька.

– Кумо, які ви забиті на вашому кутку. Бізнес це зараз зветься. І сваха у бізнесі, і Петра взяла. А робота в неї так інтересно називається, зараз нагадаю, – мружить лоба, тре виски. – Згадала, підніматєль наче.

– Та це, кумо, крановщиця вона, якщо підніматєль. Піднімає краном цеглу на стройці. Я в городі бачила. Зараз же мода міняється, то і придумали слова нові. У лікарні читала: укол – вштрик, таблетка – пігулка. Теж мені інтересна робота!

– Та ні, вспомнила. Прініматєль вона.

– То це заготовач по – старому. У нас, поки не закрили, у центрі хутора стояв. Заготовач Іван робив, шкури, залізо, лікарські трави приймав. М'ясо заготовляв, поки не посадили.

– Аж оце вспомнила. Препідніматєль вона. Да! – Переможно підняла вказівного пальця кума.

– То це гружциця, мабуть. Пре і піднімає. Мішки на собі носить. Це вже краще, вкрасти щось можна. Та хіба це інтересна робота?

– Ладно, кумо, йдіть, бо у вас давно у грубці перегоріло. А я сваху розпитаю та прибіжу розкажу вам.

– Та я вже ради вашого празника, кумо, день і попостю. А свайбу коли робитимете? А людей скільки кликатимете? А харчі які будуть? А музика? – строчила кума Галька, ще дужче напираючи на тин.

– Кумо, ви краще заходьте у двір, бо, бачу, від вас не одчепишся. А то тин поламаєте геть. Знову свого ірода поїть прийдеться. А тепер отвічаю по порядку. За свайбу договоримось зі свахою, ну, мабуть, відтягувати не будемо. Хай живуть собі на радість, – пустила сльозу кума Марія. – Весь хутір покличу на гулянку, хай гуляють і зубами скрегочуть. Із города свати автобусом приїдуть здоровецьким. На харчі кабанчика заріжемо, і Буржуя заб'ємо.

– Кумо! – сплеснула руками Галька, – а хто ж на корівок стрибать буде? Він же у вас такий справний! Моя Рябушка ні разу після нього не перегуляла. Це ж такий убиток череді ви зробите!

– Пострибає Луїс Альберто із вашого кутка. А в мене ще маленький росте. Та й Буржуй уже другу загороду розбиває, не встигаю своєму наливать, щоб справив. А ще курочок та гусей порубаємо та натушимо. А на солодке птиче, желе, та ще різних пундиків наробимо. Ви ж, кумо, прийдете помагать?