Володимир Горбулін - Хроніки передбачень - 2006–2017

Це складне питання для усіх часів і народів: як не заплямувати себе у небездоганно чистих життєвих потоках? Одна з найбільш правильних, але найважчих для втілення відповідей – говорити правду. Через усе життя, попри багато негараздів, Горбулін знаходив сили так чинити.

Журналістика, яка пройшла через усе життя Горбуліна, була й індикатором, і сироваткою правди водночас. Свого часу Володимир Павлович навіть був членом Спілки журналістів СРСР. Може тому, що він має незабруднене уявлення про журналістику, йому вкрай важко стикатись з тими, хто заплямовує цю професію. Каже, що якийсь час тому він отримав «опік» саме від такого спілкування і тому відмовляв будь-кому.

… оцінки Горбуліна не злі, вони – більш ніж зважені. Вони допомагають бачити за монументальними фігурами українських політиків лише вразливих людей, очищених від лушпиння їх власної міфотворчості. Переломлення авторських оцінок могли б принести чимало корисного [будь-якій] владі.

Є безліч тих, хто мріють узяти у нього інтерв’ю. Цьогоріч вперше за багатороків завіса розірвалась. Кажуть, що «довготерплячий краще за сміливого». Лана Самохвалова (Ярослава Олегівна Мищенко) чекала 10 років.

Напередодні презентації монографії «Світова гібридна війна: український фронт» вона нарешті отримала таку можливість. [6] https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2170805-volodimir-gorbulin-direktor-nacionalnogo-institutu-strategicnih-doslidzen.html

Лана Самохвалова: «Вашій статті “Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?”, надрукованій у газеті «Дзеркало тижня» вісім років. [7] За цей час зі статею ознайомилися майже два мільйони читачів. У згаданій статті Ви відкрито застерігали українську владу про можливий розвиток подій у Криму й на південному сході. На жаль, ваш прогноз здійснився зі 100-відсотковою точністю. І з захопленням АРК «зеленими чоловічками» – спецназом ГРУ, і з відвертою агресією Росії на Донбасі. Володимире Павловичу, чому так сталося? Були, мабуть, більш глибинні причини, ніж просто особиста безвідповідальність керівних осіб, які не зробили практичних висновків з аргументованих порад вашого інституту? Не запобігли тому, що згодом відбулося.»

Відповідь була невтішною: «Ще довго пожинатимемо наслідки системної та цілеспрямованої деградації державних інститутів».

«Скажіть, – питає Лана Самохвалова, – от Ви пишете, що Україні треба звикати жити в гібридному світі, а не тільки в умовах гібридної війни, що весь світ стає гібридним. Конкретизуйте, як це – “жити в гібридному світі”: що, починати брехати, не виконувати обіцянок, вдаватися до маніпуляцій?»

Практично не замислюючись, втім, як завжди, він відповів: «Якби я зараз сказав “наша сила в правді”, це б звучало гаслом? І все ж, якщо говорити щиро, то все-таки в правді наша сила».

Є сукупність статей, які можна порівняти із потужною зброярнею: «П’ять сценаріїв для україно-російських відносин» (19 червня 2015 р.), «Чорна діра»: нескінченний тупик урегулювання» (28 серпня 2015 р.), «Чи є життя після Мінська?» (12 лютого 2016 р.), «Гібридна війна: все тільки починається…» (25 березня 2016 р.), «2017-й: далі буде…» (2 липня 2016 р.), «Хитромудра невизначеність нового світопорядку» (26 серпня 2016 р.), «Точка біфуркаціїї» (4 листопада 2016 р.). Кожне чергове число «Дзеркала тижня» чекали з німим питанням: «Що скаже Горбулін?».

З такою силою і так часто Горбулін раніше ніколи статті не писав. Він говорить, що коли писав «Гібридну війну як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу» (23 січня 2015 р.), вперше відчув усю складність ситуації. Так з’явилась канонада статей.

Кожна стаття Горбуліна – це потужна зброя, значно потужніша, ніж просто інформаційна зброя. Як канонада є сильною й тривалою стріляниною з багатьох гармат, що мають на меті ураження різних позицій противника, так і статті Горбуліна вже стали одним з видів особливої зброї у гібридній війні. Але якщо у традиційному розумінні зброя має вбивче призначення, то зброя Горбуліна, як двогострий меч, – розрахована не лише на знищення зовнішніх і внутрішніх ворогів, але і на зміцнення миротворчих цінностей суспільства.

Мабуть, багато видань хотіли б надати свої шпальти статтям Горбуліна. Втім, чи дійсно багато видань наважились би надрукувати його статті? Чи була б багатомільйонною армія читачів?

«Дзеркалу тижня» поталанило? Ні, команда Ю.В. Мостової це заслужила. Поталанило тим, хто може і вміє читати Горбуліна. Особливо, коли він пише на сторінках «Дзеркала тижня».