Володимир Горбулін - Хроніки передбачень - 2006–2017

Як зароджується стаття? Спочатку він відчуває, і це вже більше, ніж інші знають, потім бачить, і це вже так, як у краплині видно океан.

Здається він мав «сьоме чуття» завжди. Від народження або, принаймні, задовго до появи твору Джошуа Купер Рамо «Сьоме чуття». Дж. К. Рамо, виконавчий директор геополітичної консалтингової компанії Kissinger Associates вивчає новий інстинкт, актуальний для сучасного світу, у якому все пов’язане між собою. Світу, у якому таке чуття може з’єднуватися з відчуттям історії та філософії, що дає нам розуміння широкої картини того, що відбувається. «Розподіл влади не є ознакою хаосу або непередбачуваності. Швидше за все, він символізує початок величезного творчого процесу», – зазначає Дж. К. Рамо.

На жаль, не так багато робіт В.П. Горбуліна перекладено англійською, але у дещо іншому контексті про аналогічні процеси Горбулін писав значно раніше. Звісно, він соромився сказати, що так спрацьовує його сьоме чуття. Однією з новел «Хронік передбачень», яка дає змогу «зазирнути у шпарину» і спробувати доторкнутись до сьомого чуття Горбуліна, є «Будинок, який будує Трамп».

Але все ж таки як продовжує народжуватись стаття? Коли відчуття матеріалізується, тоді він пише. Так, пише «від руки». Рівним розбірливим почерком. Завжди чорним чорнилом.

І ще він має дуже складну систему асоціативних аналогій. Один з його колег і друзів у присвяченій ювілею В.П. Горбуліна книжці назвав свої спогади про нього «Політик в науці чи вчений у політиці». Це про складну дифузію аналогій також. Як почала вимальовуватись новела «Європа і “заперечення”: реалізм проти Бодлера?» Диявол робить усе, щоб усі думали, що його немає. Ідея-рефлексія: «РФ робить усе, аби її реальний образ ніхто не впізнав».

Ми живемо у світі, який є дуже цікавим, але небезпечним.

«Безпека – це категорія незрівнянно вища, ніж велич», – зазначав кардинал і генералісимус Франції Рішельє. Мабуть, цей мотив є найголовнішим і у статті, і у житті її автора.

Про те, як створювалась «Безпека-2010», можна сказати, що між появою ідеї та її втіленням на папері пройшов майже рік – з 5 січня 2006 року, з моменту виступу на прес-конференції в Адміністрації Президента України, до 16 грудня того ж року, коли було надруковано статтю. Але протягом цього часового проміжку процес написання статті відбувався нерівномірно. Перед усім знаковим і таким, що «зародив» ідею написання «Безпеки-2010», був виступ на згаданій прес-конференції. Тоді вперше відбулося так зване «газове відключення», і то був один з перших проявів, коли Україна відчула тиск «енергетичних щелеп» РФ. Саме тоді В.П. Горбулін чітко визначив подальший розвиток небезпечних подій, які,як тепер достеменно відомо, здійснились. Він сказав, що надалі,окрім газової, будуть ще молочні, м’ясні та інші війни з Росією. Здавалось би, треба було писати про небезпеки, які спіткатимуть країну надалі, але логікаВолодимира Павловича була іншою. Його логіка завжди є іншою: оригінальною, витонченою, але найголовніше – неруйнівною і миротворчою.

Отже, проголосивши початок «сезону війн», він почав думати над тим, що далі треба говорити і писати про її величність Безпеку. Власне, спочатку це і була промова. Але не просто чергова промова. Для неї була створена спеціальна подія. Такою подією став Український форум, присвячений безпековим питанням. Одним із засновників цього форуму і Головою однойменного громадсько-політичного об’єднаннябув В.П. Семиноженко.

Стаття про Безпеку-2010 була «звуковою». Вона лунала на Українському форумі майже 20 хвилин. Промова була зазначена як колективна доповідь, підготовлена під керівництвом академіка Горбуліна авторським колективом Харківського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень, у якій «запропоновано бачення ключових тенденцій світової політики та потенціалу їхнього впливу на безпеку України, перспективи економічного та гуманітарного розвитку».

«Технічне креслення» цієї доповіді було зроблено Володимиром Павловичем восени 2006 р. під час відпустки, коли він перебував у Словенії, а саме м. Рогашка Слатина було тим куточком всесвіту, де він знайшов затишок для безпекотворення. Практично за два вечори три чверті головного задуму статті перетворились на рукопис.

Про безпеку мало знати. Її треба відчувати. «Відчувати власною шкірою», – як говорить В.П. Горбулін. Його відчуття Безпеки є особливим.

Якщо відштовхуватися від назви, то зрозуміло, що «Безпека-2010» є спробою зазирнути на 5 років уперед. Час показав, що часовий горизонт цього погляду значно довший, а глибинний зміст цієї новели дотепер продовжує розкриватися.