Роман Іваничук - Жарінь. Зупинись, подорожній!

Здесь есть возможность читать онлайн «Роман Іваничук - Жарінь. Зупинись, подорожній!» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: foreign_contemporary, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Жарінь. Зупинись, подорожній!: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Жарінь. Зупинись, подорожній!»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку понад п’ятнадцять історичних творів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії.
«Жарінь» (1964) – заключна книга трилогії «Край битого шляху» (1962) – розповідає про долю ровесників автора, про їхні пошуки вірного шляху боротьби зі злом, про ті круті дороги, що ними йшла в буремні воєнні роки галицька молодь до пізнання істини, а також про складний процес сприйняття і не сприйняття радянського ладу галичанами.
Також до видання увійшла повість Р. Іваничука «Зупинись, подорожній!», що була задумана як епілог до трилогії «Край битого шляху» і в якій авторові, як він сам зауважував, вдалося вперше переступити межу страху і назавжди скинути спокусу кон’юнктури.

Жарінь. Зупинись, подорожній! — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Жарінь. Зупинись, подорожній!», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Віра, колись така байдужа до того, що робиться на світі, тепер відчувала, як народжуються в глибокій схованці її душі, ворушаться, печуть ненависть і зло.

«Чого їм тут треба? Чим ми завинили, що вони прийшли нас вбивати і палити?»

Вірі хотілося жбурнути цим шматком сталі в обличчя рудому солдатові, що недбало розвалився на парканці, димить цигаркою і спльовує, топче те саме місце, де колись стояла вона, обійнята першим коханням, мов полум’ям. Тоді на землі цвіли півонії – тепер зів’ялі й розтоптані, тоді ясніло небо – нині його заволокла юга.

У грудях болить. Що там болить? Слід від осколка, безсила лють, від якої хочеться по-дитячому гризти кулаки, чи, може, слід від туги за коханим? Якою наївною була вона, коли думала, що від кохання болить лише серце.

А тополиний пух чіпляється за волосся дітей, жінок, і зловісним та страшним здається оте сивіння світу. Ось поспішає якась молода жінка, незґрабно заносячи повним животом. У неї побіліло волосся, страшно дивитися на її голову, хоч на ній тільки пух. Біжить просто через дорогу до Казьового будинку, рвучко відчиняє хвіртку.

Та це ж Юля!

Увійшла. Темні підкови під темними очима, знесилено опущені плечі, відчай болісно стулив губи. Стоїть перед нею Казьо з німим запитанням у погляді, і Віра склала долоні на грудях.

– Батька забрали вночі… Гестапо… – прошепотіла, рукою провела по чолу, по волоссю.

Не злетів тополиний пух. Немов свіжа паморозь обсипала пасма волосся і прилипла до нього навічно.

Довго мовчали, наче вшановували пам’ять. Всі зрозуміли: не повернеться більше професор Мохнацький, закінчилась його дорога. Полум’я смолоскипа, яке завжди піднімалося вгору, скільки його не нахиляли донизу, погасло.

Ця вістка була останньою краплею, що переповнила чашу тривожних сподівань, побоювань і очікуваного горя. Всі стали враз самотніми, мов птахи, яким зруйнували гніздо. Вістка була неймовірно страшною. Надто несподівано відійшов той, хто непомітно, але міцно увійшов у життя близьких йому людей і мимоволі став володарем їхніх дум і помислів.

На якусь мить життя здалося безнадійно пропащим, і Віра також втратила останню крихту надії на своє щастя. Все загине. Всі загинуть. Кого пощадять, коли Мохнацького, вченого з світовим ім’ям, не пощадили?

Рана, в якій загніздився біль від осколка, ненависті й розлуки, запекла, і кров просочилася крізь бинти і плаття.

– Кінець… Поїзд пішов під укіс…

Казьо ніби прокинувся від отупіння. Він уклав хвору Віру в ліжко і, розпрямляючись, відчув, як важчають його руки, виростає мізерне тіло, а дике обурення робить його велетнем, силачем.

– Поїзд піде під укіс! – промовив він. – Тільки не наш. Не наш, пане дзєю!

Юля мовчала. Вона залишила ще вночі у своїй хаті всі сльози й відчай. А зараз тільки виразніше заясніли пасма волосся, наче вони вміли наливатися тим горем, яке вже не могло вилитися зі слізьми.

Мирон Сарабай повернувся з Тернопільщини до Львова. Вони з Антоном перебували весь цей час у селі недалеко від Підволочиська у матері Стаха Кручковського – колишнього товариша по підпіллю. Перші тижні впертих намагань створити хоч невеликий підпільний осередок пройшли марно. Серед сільської молоді, задурманеної політичними гаслами, заляканої куркульськими розправами, важко було знайти людей, які схотіли б чи зважилися іти в підпілля.

– Ні, ні… Почекаємо, най ся розвиднить, – ніяково відмовлялися.

Кручковський мав надію на робітничий Львів. Але з ким зв’язатися і як? Хто залишився там з своїх і живе леґально, не викликаючи підозри в окупантів? Перебирали в пам’яті всіх, кого знали, колишніх членів КПЗУ, і не знаходили такого, хто не був би активістом при радянській владі і не мусив відступати або переховуватися зараз.

Врешті Сарабай згадав. Хто пам’ятає зморшкуватого Дзядека? Як же не знають? Він був якийсь час секретарем окружкому. В нього трагічно склалася доля. Після розпуску КПЗУ він перейшов за Збруч. Але там його затримали прикордонники, передали органам внутрішніх справ, і Дзядек був засуджений як аґент іноземної розвідки. Факт сумний, але факт. Його звільнили у 1939 році. Він повернувся до Львова, працював електромонтером, у партії не поновлювали. Якось Сарабай зустрівся з ним. Розмовляли в нього дома за чаєм. Дзядек тяжко переживав заподіяну кривду, обурювався несправедливістю, але на запитання Мирона, які у нього зараз погляди і ставлення до радянської влади, відповів, – украй здивований:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Жарінь. Зупинись, подорожній!»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Жарінь. Зупинись, подорожній!» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Жарінь. Зупинись, подорожній!»

Обсуждение, отзывы о книге «Жарінь. Зупинись, подорожній!» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x