Роман Іваничук - Жарінь. Зупинись, подорожній!

Здесь есть возможность читать онлайн «Роман Іваничук - Жарінь. Зупинись, подорожній!» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: foreign_contemporary, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Жарінь. Зупинись, подорожній!: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Жарінь. Зупинись, подорожній!»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку понад п’ятнадцять історичних творів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії.
«Жарінь» (1964) – заключна книга трилогії «Край битого шляху» (1962) – розповідає про долю ровесників автора, про їхні пошуки вірного шляху боротьби зі злом, про ті круті дороги, що ними йшла в буремні воєнні роки галицька молодь до пізнання істини, а також про складний процес сприйняття і не сприйняття радянського ладу галичанами.
Також до видання увійшла повість Р. Іваничука «Зупинись, подорожній!», що була задумана як епілог до трилогії «Край битого шляху» і в якій авторові, як він сам зауважував, вдалося вперше переступити межу страху і назавжди скинути спокусу кон’юнктури.

Жарінь. Зупинись, подорожній! — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Жарінь. Зупинись, подорожній!», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Бендас розгублено бликнув очима. Хто це прийшов до нього серед ночі? Жовніри українського війська, якого ніхто ніде ще не бачив, чи новостворена українська поліція? Відповів затинаючись:

– Власне, ні… Тобто так… Але це трапилось, що так скажу, майже випадково. Я… професор-славіст.

– Заспокойтеся. Нас не цікавлять зараз ваші посади і функції. Наш нічний візит до вас майже випадковий. – Він звернувся до офіцера по-німецьки: – На вулиці Зіморовича мешкає професор-славіст Бендас, а не Мохнацький. Сталася прикра помилка.

– Цум тойфель! – гаркнув німець. – Де ж тоді він? Не знаєте випадково, пане професоре?

Бендас зорієнтувався, в чому справа. Шукали Мохнацького, а потрапили до нього. На якусь мить заворушилася людина в малому Бендасовому серці. Та, ворухнувшись, збудила диявола заздрості й злоби, і він нагадав про те, що, зрештою, й не забувалося: «Ви свиня, професоре. Така, як і була».

– Знаю, – відповів. – На Замарстинівській. Це в другому кінці міста.

Офіцер полагіднішав. Він глянув на годинник, примружив очі і, зміркувавши, що допитуватись до квартири Мохнацького не вистачить часу, попросив зовсім ласкаво:

– Будьте добрі, проведіть нас.

– Але ж ніч, такий час… – пробував відмовитися Бендас.

– Назад привезе вас наша людина! – зовсім не в тон попередній просьбі прозвучав наказ.

Бендаса відпустили тоді, коли він серед нічної темряви вказав на будинок Мохнацького.

Супроводжував його в автомобілі високий військовий з рудими вусиками і швидкими очима.

Професор намагався переконати себе в тому, що він виконав лише наказ озброєних людей.

– Що зроблять з Мохнацьким?

– Нічогісінько. Порозмовляти хочуть.

Бендас знав, що це не так. Але не хотів ставати віч-на-віч з своїм сумлінням, що десь там таки шкреботалося в грудях, немов павук у сірниковій коробці, й шепотіло докірливо: «Це твоє останнє слово в дискусії… Останнє…» Тому почав нав’язувати супутникові розмову.

– Яка приємність бачити українських жовнірів!

Військовий повернув голову.

– Ви, наскільки мені відомо, не чистокровний українець.

– Я? (Звідки він мене так добре знає?) Ну, не зовсім. Мій батько – онімечений поляк із Шльонська. Проте я… Моя мати – щира українка з відомої родини…

Військовий захихикав.

– Мабуть, це виняткове сплетіння кровних зв’язків з трьома націями й сприяє тому, що вам при кожній владі щастить займати недругорядні посади.

– Ви дозволяєте собі глузувати…

– Аж ніяк. Польський уряд врахував ваше походження по батькові, український – по матері. На жаль, він проіснував мінімально коротко. Ви народилися під щасливою планетою, професоре. Німці оцінять заслуги вашого батька перед германською нацією, ви не залишитесь без хліба. Не ображайтесь… Я говорю це щиро і трохи з заздрістю. Моя мати українка, а батько – українізований поляк… І ні краплі германської крові…

Після тривалої мовчанки Бендас спитав обережно:

– А що буде з урядом Стецька? Невже нема ніякої надії на самовизначення України?

Відповідь була непряма.

– Якщо хочете зробити щось корисного для нації, зв’яжіться з Українським крайовим комітетом.

– Щиро дякую… Ось ми вже й приїхали. Чи я ще побачуся коли-небудь з вами, добродію?

– Цілком можливо. Я вступаю на службу до української поліції.

– Нічого не розумію. Яка ж влада буде в нас – німецька чи українська?

– Думаю, що це не особлива проблема для нас з вами. Головне, що не більшовицька. Про вас я чув у Кракові, коли вчився в школі української поліції. Я гадаю, що немає вам поки що потреби афішувати своє споріднення з німцями. Все-таки сорочка ближча, ніж кожух.

Бендас остовпів. І про це знають?

Та, здається, про журналістську практику професора військовий не знав нічого. Він подав руку Бендасові, дружньо потряс нею.

– До побачення. Моє прізвище Якубський.

– Дуже приємно, дуже приємно, – захлинався Бендас, вилізаючи з машини.

– Слава Україні! – Якубський змахнув рукою вгору і кивнув шоферові, щоб їхав.

Збентежений Бендас пробелькотів услід:

– О пане…

В цю ніч Юля не спала. Останнім часом вона не могла спати ночами. Вдень хилилася зморена, важко дрімала, скоцюрбившись клубочком на отоманці, вдень засинала й дитина в помітно випнутому животі, і хіба що тільки різкі викрики гітлерівських солдатів і зухвале ревіння мотоциклів проганяли з Юлиних очей дрімоту.

А вночі дитя стукотіло, било ніжками, спиналося десь там на ліктики, підводило голівку, немов хотіло запитати: «Мамусю, татко повернеться, чи я, ще не народившись, стану сиріткою?»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Жарінь. Зупинись, подорожній!»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Жарінь. Зупинись, подорожній!» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Жарінь. Зупинись, подорожній!»

Обсуждение, отзывы о книге «Жарінь. Зупинись, подорожній!» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x