«Ще подумають, що я чиясь нишпорка», – подумав він.
І щирим ковтком підтримав здравицю, змісту якої не почув через роздуми та вагання. Сину підстарости здалося, що Кіт зауважив його відстороненість.
«Ну й нехай, – сказав він собі. – Я занадто переймаюся настроями цих людей. Зрештою, вони для мене лише випадкові приятелі».
– А, до речі, Креховецький все ще воює в Зосиному ліжку? – за кілька хвилин поцікавився Агріппа.
Він наче ні до кого не звертався, але Мечислав здогадався, що запитання адресувалось Ревулі, який в розмові про місцеві справи щоразу виявляв фронтальну обізнаність.
– Німфа ще терпить, – відізвався той.
– Дивовижно, – немов смакуючи невидиме, онук воєводи порухав губами. – Деякі зі спільних знайомих присягалися на ясній зброї, що вже після третьої ночі вона вимагає в чергового мурчика реверції 9 9 Реверція – повернення до дійсності ( лат .).
. Що воно так само незворотньо, як схід сонця або ж татарська навала взимку.
– Можна припустити, що схизмат має здоровенного прутня, – смикнув плечами Кіт.
– Amor ordinem nescit 10 10 Amor ordinem nescit. – Любов не відає порядку ( лат .).
, – зауважив Мечислав, сподіваючись, що висока латина зробить доречнішим його втручання до розмови про незнайомих персон.
– Ніби й так, – кивнув Агріппа й вираз чи то невдоволення, чи то злої іронії на мить ускладнив його обличчя. – Але ж, пане Мечиславе, ви просто не уявляєте собі ані Зосі Скибицької, ані зануди Яна. Якби ви побачили їх поряд, то, повірте мені, оцінили б всю абсурдність ситуації, її повне протиріччя з законами натури. Тут вже любов не лише не знає порядку, але й не розрізняє породи. Тут зливаються в обіймах несумісні стихії. Сеча і полум’я, лайно і роза, вайлуватий кентавр і бурхлива німфа . Cancer leporem capit! 11 11 Cancer leporem capit – Рак ловить зайця. ( Лат .)
– Лайно і роза! Оце, ясна курва, влучно! – Ревула щиро розреготався, відтак затяжно закашлявся. Приятель штурхнув його в спину.
– Не вдавися, – сказав Кіт.
І, як здалося сину підстарости, кинув на Мечислава сумний погляд, наче вибачаючись за присутність в компанії грубіяна.
– А давайте наб’ємося до Зосі в гості, – відкашлявшись, запропонував Ревула. – Вони не чекають, а ми отакі туди прийдемо, привітаємося як старі знайомі і все там перевернемо. Чи ми, курва, того не варті?
– Лише як старі знайомі? – гмикнув Агріппа.
– І між іншим розвідаємо, чим причаровують бурхливих німф , – докинув Кіт.
– Хочеш побачити, який задовгий у зануди прутень? – знов реготнув Ревула.
– Зараз ти мій побачиш. І заплатиш за себе.
– Пропозиція дика й саме тому мені подобається, – підсумував Агріппа й звернувся до Мечислава:
– Пан з нами?
– Гей, шинкарю! – гукнув, дзвякнувши капшуком, Кіт.
І тим звільнив сина підстарости від необхідності відповідати. Мечислав лише погідно кивнув, не вірячи у таку фортуну. Він вже кинув обмислювати свої передчуття, загадкові погляди та несподівані інтонації. Та й на грубощі Ревули йому тепер було начхати. Майбутнє лягало під ноги, а спину підпирало попутним вітром.
«Все, як по писаному. Той нехрист таки знається з “чимось”», – вирішив він і відчув щось подібне до миттєвого запамарочення.
Утім, воно було лише миттєвим.
Скибицька мешкала зовсім поряд з «Корабелою» – не довелося й відв’язувати коней. Розлякавши голодранців та псів, компанія зупинилася перед брамою. Та вела до приземкуватої кам’яниці, перший поверх якої склали з дикого каменю. Ревула взявся грюкати до клямки кільцем, що звисало з залізної баранячої морди. Кіт намагався допомогти грубіянові свистом, але це йому погано вдавалося.
Над брамою відкрилися масивні віконниці. Кругле обличчя виплило з неосвітленої кімнати.
– Чого хоче панство?
– Панну поклич.
– Панна зайнята.
– Клич, курво! – гаркнув Ревула.
– Що то за оршак 12 12 Оршак – юрба, зборище.
? – басовито запитали за спиною прислужниці.
– То ти, Яне? – Ревула витягнув шию, намагаючись розгледіти басовитого.
– Іоанном хрестили, – вусатий здоровань відсунув жінку, загородив плечами віконну пройму. – Щось не впізнаю панства.
– Ревулу не впізнаєш?
– Чую, що ревеш, – гмикнув здоровань, – значить Ревула. Й того пана знаю, – він пальцем показав на Агріппу. – І Кота знаю. А то що за голінат 13 13 Голінат – довгоногий.
?
Мечислав зрозумів, що, по-перше, «голінатом» здоровань називає його, а по-друге, що той міцно п’яний і, судячи з кольору обличчя, перебуває у Бахусових обіймах вже далеко не першу добу.
Читать дальше