Володимир Єшкілєв - Унія

Шляхтич герба Абданк дивився на місто. На стіни і засніжені вежі. Стара частина фортеці нагадала йому родину боровиків: плескуваті споруди обступили сановиту Арматну вежу. Витесані з трьохсотлітніх буків спиці підтримували її «шапинку», викладену свинцевими плитами. Стіни вкрили численні вищерби. Наче слимаки-велети гризли дикий камінь мурів і контрфорсів.

Шляхтич уявив таке слимачисько під мурами міста й посмішка зрушила вуса. Руді доньки електора Олександра стрибали б і верещали від захоплення, а тутешній володар влаштував би веселе полювання. Уява негайно намалювала гетьманських псарів, що нацьковують своїх вихованців на чудовисько, червоні пики нотаблів та натовп посполитих, вібруючий від цікавості і переляку.

Зрештою, в цьому видінні було дечого від легенди його герба. Адже стрічку з подвійним «V» на щит першого з Абданків помістили після перемоги над чудиськом. Видіння сплітало різні історії з різних часів у щось приналежне єдиній долі. У щось страшенно піднесене, картинне та героїчне. Шляхтичеві такі паралелі імпонували ще з часів братської школи; завдяки ним можна було сподіватися й на власне місце в книжних переліках – десь поряд із Александром, Цезарем, Велізарієм, Байдою та Сагайдачним.

Чому б й ні?

Він збив з вусів крижинки й підкрутив їх до оптимістичного positurae 2 2 Positurae – положення ( лат .). .

Відтак його погляд обіг й нові укріплення, що заступали горизонт за смугою драглів; фортеця широко розкинула оборонні лінії, піднялася бастіонами, ховаючи за собою перспективу на Медобори та ближній виступ Чорного лісу; саме ж місто вгадувалось за ними завдяки дзвіницям та квадратному ковпаку синагоги.

Він мусив визнати: за роки, що минули з того часу, як старий Жолкевський передав маєтності зятеві, тут багато чого змінилося на краще. Навіть цивільний спостережник не проминув би могутньої механіки підйомного мосту, добротного обличкування, оксамитових камзолів та посріблених кірас варти.

Досвідченому військовому панорама укріплень розповіла більше. Їх збудували за відомими взірцями Боплана, замовник не шкодував грошей на правильність , виконавці ретельно слідували тяжінню володаря до європейських взірців. Жодних відхилень від класики тут не варто було очікувати. Шляхтич міг і без розвідки та секретних креслень назвати кількість та розташування гармат, визначити планування куртин і казематів, оцінити загальну обороноздатність споруди та вирахувати кількість штурмового приладдя, необхідного для успішної атаки на цю перлину голландської фортифікації.

Волинське, Белзьке та Руське воєводства з давніх часів не були бідними на замки та фортеці, проте ця поза сумнівом входила до трійки найміцніших, вирішив шляхтич. Подумав й долучив до списку Люблінське і Берестейське.

«Відкривають браму!» – почув він за спиною. Легенько торкнув колінами кінські боки, рушив між бастіонами, а за ним потягнувся рипливий потяг: криті візки, санні кочі, та прилиплі дроги з дранями і барахлом.

Нетерплячіші з охорони пришпорили коней, дісталися болотистої низини й тепер зухвало мружилися на верхів’я мурів; шукали там чи то панночок, чи то знайомців, що подалися до міської варти.

Шляхтич зауважив: молодий вершник, загорнутий в модну, розшиту срібними трояндами і вензелями, мантію, від’їхав від карети панни Терльовської. Гніда кобила під ним путано перебирала. Шляхтич повернув на узбіччя, відвертаючи іноходця від її неспокою. Модник ще у Львові показав папери з рекомендаціями, проте шляхтич забув, до якої фамілії той належав. Якийсь нікому не відомий «-евич» якогось русько-литовського герба. За мирних часів такі пронири в немалому числі вешталися серединними воєводствами.

За лівим плечем почулося «кха». Модник хитався вже поряд, безжально оперуючи шпорами та стременними ременями.

– Вам це також щось нагадує? – звернувся він до шляхтича й просто пальцем показав на вежі-«боровики». – Це ніби місцевий Шамбор, правда ж?

– Шамбор?

– Мисливський кастель на Луарі. Там такі ж товсті вежі. Дуже масивні, дуже. Але, попри масивність, набагато граційніші, набагато! – захват співрозмовника здався шляхтичеві кумедним. – Ви коли-небудь були у Галлії?

– На жаль, ні. А ви, судячи з ваших порівнянь…