Володимир Єшкілєв - Унія

– А це що таке? – модник ткнув у гроно заштопаних дірочок.

– Ви хіба не бачили молі? – гмикнув бородань. – То така комашка, зіло маленька. І я скину аж тридцять грошей, хоча при всьому дворі ясновельможного не знайдеться й трьох гострооких, які б помітили такі нікчемні втрати. Навіть більше скину, цілих шість шостаків. Як для вашої милості.

– То цей несвіжий каптан коштує лише півталяра?

– Сили небесні є свідками, що ви таки вмієте торгуватися, – шмигнув носом старий; відтак посміхнувся, показуючи втрати в зубних шерегах. – До речі, мене кличуть Бенахом, до ваших послуг.

Якщо він мав надію, що знайомство відволіче покупця від ретельного вивчення товару, то мусив би визнати даремність своїх сподівань.

– О, ще одна дірка… Й тут, де повстяна доточка, також… А шкіряний кант пришитий пусто, – модник обмацував камзол з виглядом знавця. – Петлі прометані. Так у Парижі і Дрездені шиють хіба що для старих шкарбунів… А дроти з еполетів лізуть, наче солома з хлопського ліжника… Ним що, підлогу витирали? Я за це дрантя більше шістдесяти грошей не дам.

– Побійтеся Бога! – схопився за бороду продавець. – Я три дні тому за гірший, набагато гірший камзолик взяв з ливонця сотню апфельгрошенів, себто наших півтораків. А насправді цей коштує двадцять повноважних ортів, себто двісті грошей Жигимонтових. А якщо врахувати, що срібляки тепер не ті, як колись, то правдива ціна йому є чотири нові биті таляри 6 6 Варшавський сейм 1627 року заборонив карб всіх номіналів срібних монет, окрім талерів. . Або ж два дукати. Й то як для вас.

– Які там дукати, нехристе, – фиркнув модник. – Ти з мене смієшся? Може свіжим він й коштував двадцять ортів, але тепер й трьох не дам.

– То не є розмова, милостивий кавалере, то суцільна ганьба.

– Ганьба за твоє матацтво 7 7 Матацтво – шахрайство. .

– Не гнівіть Бога.

– Ну то й на добре, – модник крутнувся й вставив ліву у стремено.

Численні зморшки на обличчі бороданя раптом перегрупувалися.

– Хіба все впирається в гроші? – старий кинув камзол під ноги, наче непотріб. – Ви, мосцьпане, сьогодні придбаєте не камзол, ви придбаєте корисні поради щодо тутешніх заїжджих дворів, веселих дівчат та всього, що робиться в цьому місті. Як нині приїжджому й без підтримки, тобто сукурсу , це вийде в економію не десяти, не двадцяти, а цілої сотні ортів. Послухайте старого Бенаха, й ви не пожалкуєте.

– Тоді я придбаю у тебе цього камзола на ранок після першої ночі у тутешньому hotel’і.

– Як скажете, – знизав плечима бородань. – Але ж я думав, що такому ясному панові є важливішими перспективні знайомства. Тим більше, що на весілля зібралися корисні люди зі всіх коронних земель, а також не менш корисні з Литви, з угрів, від німців і з Семиграддя. Я ж бачу по ваших очах, що ви готові поставити свою високу вченість на службу якомусь щедрому на золото дигнітарію 8 8 Дигнітарій – достойник, вельможа. . Тому вам пасувало б зупинитися не в смердючнику, а в пристойному домі, де вас мали б за гостя, а не за дірявий гаман.

– Якщо ти порадиш щось ділове…

– Бенах порадить вам ділове. В мене аж шість братів і кожний, повірте мені, при справі. Один знає все, що нині робиться в покоях ясновельможного. Другий тримає шинок, до якого ходять балакучі люди. Третій веде листування однієї вельми пенькної панни… Я не втомив ласкавого пана?

– Ось, – модник поклав у зморшкувату долоню Бенаха новісіньку срібну монетку. – В рахунок цього камзола.

– Ну, звісно, – всміхнувся крамар. – Лише в рахунок камзола і ніяк інакше.

Ще три монети зникли у жмені старого, наче в тій легендарній шкіряній прірві , куди грошва сама лізе й звідки ніколи не вертається.

– Вам, ваша мосць, дуже пощастило й то двічі. Перший раз вам пощастило, бо ви приїхали сюди з сином старого Виговського. А другий раз із тим, що зустріли таку людину як я.

– А якби ти пояснив…

– Весь до ваших послуг, ваша мосць. Молодий Виговський щойно призначений військовим писарем до козацького комісара Яцека Шемберга, що поїхав до Корсуня правити реєстровими і взяв з собою коронні дукати. Здоровенну скриню з дукатами, оковану двадцятьма грубими залізними смугами. Думаю, що сюди писар заїхав ненадовго. Можливо заради весілля, можливо аби вшанувати ясновельможного пана-князя, а можливо… Все можливо в цьому доброму місті, але потім він рушить до Поля. За Шембергом закріпили такий край, де золото лежить під ногами. Треба лише нахилятися і брати. Чи ясно я все пояснюю?