Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Таври господарювали в своїх долинах на невеликих поселеннях, невеликі наземні будинки, вкриті очеретом, слугували прихистком від негоди як їм, так і їхній худобі. Превалюючою ланкою господарства було відгінне (яйлажне) скотарство, але вони знали і землеробство, щоправда, доволі примітивне. Ремесла, вірогідно, розвинені не були, проте столова кераміка вже в V ст. до н. е. стає якісно виготовленою, лискованою по кольоровому ангобу, багато оздобленою орнаментом. Східна група пам’яток, найімовірніше, була утворена за участі ковалів-залізоробів, оскільки одне з найраніших відомих поселень цієї групи (Сеферек Коба) якраз і виникло поблизу родовища залізної руди як металургійний центр.

Загалом зникнення кизил-кобинської культури і таврів як народу, який асоціюється з її останнім періодом, пов’язано із процесом складних економічних відносин із греками і скіфами. І, якщо як компонент таври асимілювали в пізньоскіфському суспільстві, то подальших їхніх слідів у грецькому суспільстві наразі достеменно встановити не вдалося.

Розквіт Степової Скіфії IV ст. до н. е., що багатіла між античними полісами узбережжя Понту Евксинського і «варварськими» племенами Лісостепу, зміняється жорсткою кризою ІІІ ст. до н. е., причини якої досі є предметом дискусій в археології. Наслідком цих подій стало зникнення степових скіфів і поява в ІІ ст. до н. е. кількох нових племінних об’єднань, деякі з них набули рис елліністичних монархій, відомих у давній історії Причорномор’я як Малі Скіфії.

Раніше історіографія причиною колапсу Скіфії називала прихід сарматських племен – наступного кочового народу, що прийшов до Понту із глибин Азії – Маньчжурії і Алтаю. Проте ця подія за сучасною хронологією сталася приблизно на сто років пізніше зникнення Степової Скіфії. Отже, причина занепаду країни скіфських царів інша і криється в способі господарювання самих скіфів. Як відомо, в основу життєдіяльності скіфських племен був покладений екстенсивний спосіб ведення господарства. Земля кочового племені розподілялася на кочування, які в середньовічний час ми знаємо під назвою «улуси». Ці кочування забезпечували випас худоби царської родини і еліти. В IV ст. до н. е. відбувся останній поділ кочувань і, ймовірно, їх подрібнення. З іншого боку, сусідство із осілими суспільствами – грецьким і «варварським», призвели до того, що в цьому ж IV ст. до н. е. у скіфів починається процес седентаризації – осідання кочовиків на землю. Особливо інтенсивно і яскраво цей процес відбувався у Криму на кордонах хори античних держав – Херсонеса і Боспору, де поруч із еллінізованими скіфськими похованнями з’являлися ґрунтові могильники. Водночас до кордонів хори античних держав починають пересуватися із передгір’їв поселення таврів.

Писемні джерела нам дають не дуже багато інформації про цей час в Тавриці і Скіфії, зростає кількість повідомлень античних авторів тільки ІІІ–ІІ ст. до н. е., і це пов’язано із постійною загрозою з боку «варварів» античним містам, а згодом і низкою війн. Так що ж сталося ІІІ ст. до н. е. в причорноморських степах, що, з одного боку, припинило існування Степової Скіфії, а з іншого стимулювало приплив степового і іншого «варварського» населення до античних міст? Напевно, причиною стали не сармати, а зміни клімату. Екстенсивна економіка скіфів за умов сухого степу, який почав перетворюватися на напівпустелю, спонукала їх переходити до територій із кращими умовами зволоження, якими, власне, і були Передгірний Крим, Нижнє Подніпров’я і Придністров’я. І, якщо в Нижньому Подніпров’ї і Придністров’ї землі заселені не були, то в Криму щільність населення була більшою – окрім таврів, значна частина земель півострова в IV ст. була зайнята грецькими державами Херсонесом і Боспором. Частина «варварів» просунулась також в Північно-Західне Причорномор’я – на хору Ольвії і Тіри. Імовірно, що в Ольвійському полісі тісні взаємини із скіфами склалися раніше за кризу ІІІ ст. до н. е., про що свідчать і археологічні матеріали, і писемні джерела. Хоч би як там було, але в ІІІ ст. до н. е., а точніше між другою і третьою третиною ІІІ ст. до н. е., більшість садиб хори Херсонеса в Північно-Західному Криму згорає, а Херсонес втрачає майже всю свою дальню хору разом із Калос-Ліменом і Керкінітідою. Якщо розглянути пам’ятки скіфів поблизу античних поселень Північно-Західного Криму, то також можна впевнено говорити, що ці землі були ними освоєні і контакти із античним світом встановлені набагато раніше. В IV ст. до н. е. вони, найімовірніше, вже існували. Так що ж сталося в Західному Криму ІІІ ст. до н. е.? Про яку війну сперечаються археологи і історики і ким у ній предстали античні поселення Північно-Західного Криму, Херсонес, Ольвія і скіфи?