Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

У цей час кардинальні зміни відбуваються на хорі Херсонеської держави – між першою і другою чвертю ІІІ ст. до н. е. Херсонес втрачає всю свою дальню хору в Північно-Західному Криму із поселеннями на узбережжі, Керкінітіду, Калос-Лімен – усі ці міста і поселення містять сліди пожеж цього часу і наступні на цим скіфські шари. Те ж явище спостерігається і на хорі Ольвії, тоді ж припиняється життя на скіфських городищах і поселеннях Нижнього Подніпров’я.

І вже в ІІ ст. до н. е. в центральних передгір’ях біля однієї з найдовших кримських річок Салгіра постає нова столиця пізніх скіфів – Неаполь Скіфський. Античні писемні джерела майже не вживають етноніми таври і скіфи, частіше використовують термін тавро-скіфи або скіфо-таври, називаючи ним населення гір і передгір’їв Криму. Пліній і Мела згадують серед сарматських племен Криму сатархів. Сатархеї, які піратствують, відомі також із епіграфіки Неаполя, що датується не пізніше 40-х років ІІ ст. до н. е. Також у джерелах згадуються тафрії, сатаркі, роксолани. Останні відомі як союзники пізніх скіфів у війні проти херсонесько-понтійських військ. У Страбона і Стефана Візантійського є згадка про кримські скіфські поселення Палакій і Напіт, які пов’язують із скіфською легендою про братів Пала і Напа, проте достеменно локалізувати їх на місцевості неможливо.

Дослідники пізньоскфіської культури доводять, що події із формуванням пізньоскіфської держави в Криму в ІІ ст. до н. е. пов’язані із просуненням з півночі Понту на півострів населення з хори Ольвії, Нижнього Подніпров’я і Подністров’я, тоді як змішане тавро-скіфське населення півострова IV–ІІІ ст. до н. е. відійшло в гори. Проте загальні тенденції для всього «варварського» населення півострова і потужні процеси еллінізації, які простежуються як в столиці пізніх скіфів Неаполі, так і у відділених гірських селищах, дають змогу стверджувати, що в цей час усе «варварське» населення Криму було задіяне у діяльності пізньоскіфських династів. У цей же час Херсонеська держава починаючи із другої чверті ІІ ст. до н. е. вступає в затяжну кризу, пов’язану із втратою внаслідок «варварських» набігів володінь у Північно-Західному Криму і запустіння ближньої хори на Гераклейському півострові. Причому в Пінічно-Західному Криму на місці античних поселень у другій половині ІІ ст. до н. е. постають пізньоскіфські фортеці. Загалом протягом періоду розквіту пізньоскіфського царства в Криму виникло близько 50 городищ, найбільші з яких Кермен-Кир, Булганацьке, Усть-Альмінське, не рахуючи вже названих Ак-Кайського і Неаполя Скіфського (Керменчик). Недовга перерва в набігах скіфів на Херсонес, пов’язана із договором останнього 179 р. до н. е. із царем Понту Фарнаком І, змінилися активними воєнними діями, пов’язаними із царем Скілуром. Імовірно, що він був не простим династом, оскільки саме йому вдалося об’єднати розрізнені скіфські племена і створити ранньодержавне об’єднання із ознаками династичної монархії – першу державу, утворену місцевим населенням Криму. Його правління припадає приблизно на 50–40-ві рр. ІІ ст. до н. е. Цей час пов’язаний не лише з активними воєнними діями проти Херсонеса. Імовірно, що союзницькі відносини Скілур традиційно мав із Боспором. Чеканка монет Скілура в Ольвії може свідчити про імовірність його протекторату над цим античним центром або принаймні про дружні відносини із ним і певну допомогу проти набігів інших «варварських» племен, які безперешкодно пересувались степом після зникнення Степової Скіфії. Можливо, що до цього племінного об’єднання входили і городища Нижнього Подніпров’я, оскільки спосіб зведення їх фортифікаційних споруд, архітектурні прийоми і споруди загалом подібні до Неаполя Скіфського. Сам Неаполь за Скілура стає потужним міським центром. Він запрошує в свою ставку еллінів і за їх керівництва в Неаполі зводяться громадські споруди і храми, місто наслідує планування, властиве грецькому полісу, скіфська еліта переймає грецькі традиції і грецькі культи, вивчає грецьку писемність. Греки, ймовірно, були і серед воєначальників Скілура, про одного із них Посідея, сина Посідея, який переміг сатархеїв, які піратствували, йдеться в одній з епіграфічних пам’яток Неаполя.

Поховальний обряд пізніх скіфів ІІ – першої половини І ст. до н. е. відрізняється і від попередніх «варварських» могильників Криму і від некрополів наступного періоду. Це переважно ґрунтові некрополі із поховальною спорудою – склепом. Є також і підкурганні поховання. Більшою мірою вони споріднені із еллінізованими некрополями і окремими похованнями Східного Криму, а також некрополями Подністров’я і скіфським некрополями, що тяжіли до ольвійської округи. Еллінізація на поховальному обряді пізніх скіфів відбилася загалом на речах, а сам обряд і поховальна споруда лишилася традиційною. Зображення Скілура і Палліка на відомому рельєфі із їх мавзолею хоч і виконане в еллінській манері, самі гробниці і саркофаги в мавзолеї лишилися в скіфських традиціях.