Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Так воно було більше трьох тисяч років тому чи не так – ніхто не в змозі достеменно відповісти на це питання. Фрідріх Ніцше, один із найкращих знавців античної філософії, зазначав, що культура може розвиватися лише у окресленому міфом горизонті. Антична література має чимало варіантів цього міфу, але це усе сформувало світогляд еллінів і створило врешті ойкумену. Для елліна ойкумена була чимось більшим ніж наше поняття «батьківщина». Морський народ, що створював свій світ шляхом розселення або виведення власних колоній, ойкуменою вважав будь-яку землю, де ставала нога елліна. Еллінів, які побували на нових землях, вважали героями. Згодом, коли після Троянської війни минули століття, греки не боялися плисти Негостинним – Авксинським Понтом у холодні землі Північного Причорномор’я, де панували «варвари» скіфи і дикуни таври, і засновувати нові міста, бо там вже побували їх герої – Ахіллес, Геракл чи Іфігенія. Усі ці давні оповідки лишили слід на давніх мапах – періплах і перієгессах. Таврикою, або землею таврів Геродот називає гористу частину Криму на півдні, що тягнеться у напрямку до східного вітру. Закінчується геродотівська Таврика скелястим півостровом, що нині називається Керченським. Гекатей Мілетський, опис Європи якого передує написанню Геродотом «Історій», змальовує Таврику півостровом у формі скіфського лука і згадує там місто Керкінітіду (сучасна Євпаторія). І тільки Псевдо-Скілак, автор IV ст. до н. е., який жив уже після Геродота, згадує у Тавриці емпорій Херсонес. Геродот в оповіді про Таврику наводить легенду про Іфігенію і згадує верховну богиню таврів – Діву або Партенос, у якій вгадується вже знайома нам Іфігенія.

«…Від Істру це є власне первісна Скіфія, розташована в напрямку до півдня і південного вітру аж до міста, яке називається Керкінітіда. Звідси і далі в країну, що тягнеться вздовж моря і яка є гірською і заходить у Понт, залюднює плем’я таврів до півострова, що називається Скелястим. Цей півострів заходить у море в напрямку до східного вітру… Місце, що його посідають таври в Скіфії, схоже на те місце, яке посідало би на мисі Суніон, від дему Торіку до дему Анафлістів, якесь інше плем’я, а не афіняни… Те що я кажу, тут має значення, коли можна порівнювати мале з великим. Отака країна ця Таврика» [Геродот. «Історія», (V ст. до н. е.) Herod., IV, 99].

Але ж ми, за даними археологічних розкопок, нині знаємо, що Партенос була верховною богинею не таврів, а Херсонеса Таврійського. Красуня Партенос зображена на херсонеських монетах, згадана як рятівниця і заступниця у херсонеських декретах, її ім’ям клялися у вірності державі херсонесити. Отже, таке високе божество, якому присвячено цілі цикли міфів, патронатка одного з найбільших полісів Північного Причорномор’я повинна була мати грандіозну храмову центральну споруду і чимало невеликих храмів. Геродот і пізніші автори згадують храм Діви у Тавриці, але чіткої локалізації його ніхто не наводить. Імовірно, що жоден з авторів не бував у Тавриці, а записи лишилися із оповідок моряків і негоціантів. Чи бачили храм мандрівники, також є питанням, на яке не має відповіді.

Справді, не так багато писемних джерел дійшло до нас про кримську давнину. Але ж на те і існує археологічна наука, щоб відповідати на ненаписані запитання.

Крим – це Таврида, Таврика і Таврія, потім – Сари Кирим. Про нього писали чимало, писали правдивого і міфічного ще від часу падіння Трої. Першою згадкою кримської землі у світовій літературі і, відповідно, історії традиційно вважається фрагмент із «Одіссеї» Гомера з описом лестригонського міста Телепіла, де «пастир пастиря зве, загоняючи худобу, а той відповідає, вже виганяючи» .

«Вираз “близькі шляхи ночі і дня” деякі розуміють не тільки в місцинному значенні, тобто, що нічне і денне пасовиська лежать, як мовлено, поблизу міста, чому і чабани, як мовлено, вітають один одного, але і часовому, тобто, що впродовж деякого часу там бувають дуже короткі ночі. Тому і нелегко, можливо, кому-небудь упродовж однієї частини ночі достатньо відпочити, а в другу частину пасти худобу, тому що з початком ночі близько сходиться і схід сонця, короткий час перебувшого під землею. Тому людина, що може вдовольнитися коротким сном, заробляє там вдвічі. Таке математичне пояснення першим дав, кажуть, Кратес, що запропонував гіпотезу про короткість тамтешніх ночей і сказав, що лестригони живуть під головою Дракона, що знаходиться серед зірок над ними; Арат також сказав, що вона знаходиться там, де “кінці заходу і світанку змішуються один з одним”. Тому і кажуть, що день більший, а ніч коротка. Зворотне тому явище у кіммерійців, у яких міф складає багатодобові ночі. Тому, оскільки в Лестригонії схід сонця близький до заходу і ніч дуже коротка внаслідок близькості до дня, поет правильно сказав, що шляхи ночі близькі до шляхів дня» [Евстафія, архієпископа Фессалоніки, пояснення до «Одіссеї» Гомера, (XII – VI до н. е. – ІІ пол. ХІІ ст. н. е.), Eusth., Schol. ad Hom., Od., X, 86 (S.1649, fr.27)].