Улас Самчук - На твердій землі

Павло Данилів прагнув небезпеки, і він отримав її, отримав небуденну гру, що вражаюче різнилася від звичних повсякденних справ. Вона являла собою вигаданий світ, нове буття, що існувало паралельно зі світом реальним. Ця гра відбувалася заради себе самої, заради задоволення, заради «тіла, гарячого дихання, пристрасті», що загострювали це задоволення. Павлове роздвоєння між бажаною грою і реальними потребами яскраво проступає у сцені уявної розмови з «темним двійником», котрий з’явився з глибин його психіки. Беззубий демон з чорною люлькою нашіптує, що вибору немає: «Можливо, наша планета також хотіла б зірватися зі свого ланцюга і полетіти, хто зна куди, вільною пташкою, але вона мусить, як сторожовий собака, кружляти на прив’язі, яку їй хтось визначив». Для Павла «ланцюг» визначений ним самим. Його намір затверднути в певній формі вимагав власного «гнізда» з усталеним космічним ладом. І, за традиційними законами, у ньому мала б з’явитися жінка-берегиня. У всякому разі чоловік готується до цього.

Талант, краса, загадковість робили Лену привабливою для Павла, він дедалі гостріше почувався власником цієї жінки, хотів мати її тільки для себе, навіть узяв на себе обов’язки з улаштування її робітні. Він упорядкував простір для майбутніх символічних полотен художниці, покладаючись на свій чоловічий смак і патріархальний досвід. У тій половині, де містилася майстерня, були зосереджені всі домени господині дому: будуар, кухня, їдальня, ванна, майбутня дитяча кімната. Таке впорядкування простору, на думку головного героя, мало б стати втіленням омріяного «раю». Однак він не рахувався зі смаками обраниці, і недопасованість будинку до вподобань художниці підкреслено в романі кількома деталями: зовні бокові стіни з великими вікнами і трохи похиленим на один бік дахом вносили у загальний вигляд споруди дисонанс, а пусте ательє виглядало лишень незграбною кімнатою. «Не для мене, – резюмувала Лена. – Замале, затісне, заблискуче». Вона не могла триматися однієї точки опори, її не приваблював космос, а манив хаос, як це видавалося Павлові. А його потреба подолати «бездомність» і «безпритульність», концепція «твердої землі» потребували не химерності й екстравагантності, а постійності та надійності. Ось чому для Павла все завершилося жорстоко-педантичним зарученням і формальним весіллям із Катрусею. Лена була квінтесенцією духовних та естетичних поривів героя-інтелектуала, Ізольдою його снів, найпотаємнішою ностальгією. Водночас вона стала втіленням плотського духу чи задоволення плотського голоду, інструментом тілесної насолоди. Павло страждає через усвідомлення протиріччя, через нестерпну напругу розуму, який живе цим протиріччям і який однаковою мірою прагне і втіхи, і реалізації омріяного ідеалу. Одруження з Катрусею стало компромісом зі світом, у який він вростав.

Отже, у романі «На твердій землі» перемагає патріархальна міщанська мораль, що трактується письменником як позитивна річ. Це мораль продовження роду людського і розвитку суспільства. Шлюб є втіленням рівноваги (а саме цього прагнув Павло!) і стабільності, у ньому Самчукові герої вбачають красу, поезію, традицію. У шлюбі, на думку письменника, захована надія на щастя. Загальне визначення цього феномену знайти доволі складно, однак увага письменника до серйозної філософської проблеми не була випадковою. Її актуальність для багатьох українських емігрантів обумовлювалася відсутністю продуктивної програми побудови щасливого людського життя в умовах вимушеної еміграції. На питання «чи є щастя?» устами головного героя письменник відповідав: «…є. За далекими світами, за глибокими морями, за високими горами», наголошуючи тим самим на невловимості, ілюзорності цілковитої задоволеності буттям-у-світі. Людина постійно прагне здобути щастя, що для У. Самчука було цілком природним, хоча й суперечливим, оскільки великого щастя людина боїться так само, як і великого нещастя. Одного – щоб не згубити, іншого – щоб не знайти. Чи є формула щастя? Можливо, це багатство, кохання, родина, здоров’я, краса? Самі по собі, та й навіть у поєднанні названі цінності щастя не дають. Тільки «баланс вартостей – баланс нашого щастя». Поняття балансу в Самчуковому визначенні сутності щастя є центральним. Із тих кількох значень, що їх має це слово, найбільш придатним для розуміння мислительних побудов письменника слід вважати одне, що означає гармонійне співвідношення елементів у будь-якому явищі. Це співвідношення певних цінностей, які людина може обирати сама. У. Самчук дає простий рецепт, суть якого полягає у пошуку синтезу вартостей, у досягненні їхньої дійової рівноваги. Коли ж не вдасться досягнути бажаного балансу, цінності втратять силу, «і ми зависнемо в порожнечі збайдужіння». Байдужа людина не тільки ніколи не стане щасливою, вона того щастя і не прагнутиме.