Улас Самчук - На твердій землі

Головний герой переживає справжню пристрасть, занурюється у романтичну атмосферу ностальгійної, засадничо легкої музики, примітивних фільмів про любов, томливих, завантажених сексом романів, мелодійно-млосних і кабалістично-натхненних віршів. Йому все видавалося «надреальним, надфізичним, наддоторкальним, почував себе не на твердій груді земного підложжя, а у висотах і надвисотах неуявного хаосу й безконечного всесвіту. Такого сакраментально дурного положення не видумати і не виказати найбезглуздішому фантастові, навіть коли ми лежимо десь під плотом, залиті алкоголем. Немає бо шаленішого оп’яніння, як оп’яніння власною кров’ю». Пристрасть до жінки наповнює Павлове життя вагомим смислом і значимістю, хоча автор трактує її в суто античній традиції як недугу, неміч, паталогію, гангрену, що примусила головного героя «стати подразненим, настороженим, невротичним, перевантаженим бурхливими імпульсами». Підхоплений хворобливим станом та еротичним жаданням, почуваючись Колумбом, Павло прагне розкрити таємницю жіночої плоті, він має претензії не до Лени як особистості, а до її «очей, уст, грудей, стегон, поглядів». Закоханий прагне насолоди – цілком тривіальна ситуація. Ще наприкінці 30-х років ХХ століття Д. де Ружмон розрізняв пристрасть-страждання і пристрасть-насолоду. Видатний швейцарський мислитель нарікав на надмірне захоплення книгами і фільмами, на ідеалізовану еротику і на втечу від механізованої нудьги, що надмір оспівували тільки втіху. Внаслідок цього людина почала вбачати у цьому обіцянку наповненішого життя, силу, яка може перетворити дійсність у щось, що існуватиме поза межами щастя і страждання, у палке блаженство. Вона розучилася відчувати все, що є стражданням, натомість утішається всім, що є насолодою [3] Ружмон Д., де. Любов і західна культура / Д. де Ружмон; пер. з фр. Я. Тарасюк. – Львів: Літопис, 2001. – С. 14–15. .

Блаженство і втіху першопрохідцю обіцяло підкорення цілини, океану, гірського потоку, тобто всього, що зберігало на собі печать таємничості, незайманості, дикості. Павла Даниліва приваблювала широта і глибина води, її пасивна жорстока могутність, її будуюча і руйнуюча стихія, її життєдайна і смертоносна сила. Ніяке інше почуття не врізалося так гостро і глибоко в його чоловічу природу, як почуття води та її незбагнутої дії. У всіх міфологіях світу вода становить пасивну первісну матерію жіночої істоти, з якої за допомогою плодотворного доторку чоловічої істоти виникало нове життя. Цей анімізм, на думку С. де Бовуар, особливо запав у серця чоловіків. Для моряка море – небезпека, підступна жінка, яку важко здолати, але яку він плекає у своєму прагненні покорити. Для альпініста гора – сповнена гідності, норовлива, незаймана і зла дівчина, а він, ризикуючи життям, воліє підкорити її [4] Бовуар С., де. Друга стать: у 2-х т. / С. де Бовуар; пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко. – Київ: Основи, 1994. – Т. 1. – С. 165–166. .

Героя роману «На твердій землі» вабить океан – разюча близькість води, неба, гостра межа життя і смерті, разом із тим – всеохопне почуття відокремленості людини у Всесвіті. Павло жадає гри з небезпечними силами природи, втіленням якої для нього є Лена, прагне сексуальної втіхи. Це голод, що вимагає потамування. І що гостріше герой відчував «жагу розогненого бика», то інтенсивніше шукав спосіб заспокоїти її. Сексуальну гру, насолоду, сп’яніння, екстаз від близькості У. Самчук передав у вишуканих, ліричних, по-чоловічому стриманих, подекуди відвертих картинах: «Як це чудово скомпоновано, коли б’ють громи і шумить вода – стихії, освітлені мільйонами амперів сяйва у славі неперевершеної казки Богом даної землі, сонцю, планетам, людині. Гарячі, мокрі, з болями й скреготом зубів люди можуть дихати справжнім вогнем викресаного з крови силою наших грудей, розбитого тіла і гостро колючого насіння, що виривається з нутра утроби». Неповторна атмосфера акту кохання завершується перемогою божества чоловічої статі: «Наша пристрасть розгорілася і не могла заснути. Це вже пожежа під час посухи, це злива вогню».

Почуття головного героя до художниці, подібно до будь-яких людських переживань, суперечливе, у ньому нерозривно поєдналися світло і морок. У. Самчук зобразив, як Павло ледь не фізично відчуває неясність, що постійно зринає між ним і коханою. Усвідомлення того, що Лена повсякчас грає роль, не свою, фальшиву, кимось накинену, не дає спокою. І коли на початку гра бурхливих демонічних сил (героїню порівняно з янголом, скинутим з неба на землю) інтригувала, приносила насолоду, то згодом почала вимагати завершення. Павло визнавав себе звичайним чоловіком, для якого особливо важливими були стандартні, загальноприйняті ідеали: «…я, моя жінка, мої діти, мій дім». Він відродив у собі заколисаний совєтською дійсністю інстинкт власності і «доброго міщанства». Відтак зримо постала дилема, на одному полюсі якої були Лена і підхмарний замок, на іншому – Катруся, будинок, фірма, словом, світ, у який Павло почав уже вростати. Спопеляюча пристрасть і філософія власного «гнізда» були непоєднуваними цінностями у Павловому житті. Внутрішнє протистояння між уявним і реальним породило двоїстість у почуваннях.