Джеффрі Арчер - Надійно прихована таємниця

Лорд-канцлер взяв авторучку і написав прізвища «Беррінґтон» і «Кліфтон» у горішньому кінці аркуша, під якими почав ставити плюси та мінуси кожного парубка. На той момент, коли він заповнив аж три сторінки акуратним каліграфічним почерком, Біґ-Бен ударив уже вісім разів. Але це не зробило його мудрішим.

Чоловік відклав перо і неохоче пішов шукати, чого б попоїсти.

Лорд-канцлер сидів сам-один і мовчки їв свій сніданок. Він відмовився навіть переглянути вранішні газети, дуже акуратно поскладані на іншому кінці столу, чи увімкнути радіо, позаяк не хотів, щоб якийсь малопоінформований коментатор впливав на його думки. Солідні видання просторікували про майбутнє спадкового принципу у випадку, якщо лорд-канцлер стане на бік Гаррі, тоді як таблоїди насамперед цікавилися, чи зможе Емма вийти заміж за чоловіка, котрого кохає.

На той момент, коли чоловік повернувся до ванної кімнати, щоб почистити зуби, терези справедливості ще не схилилися на жодну із сторін.

Одразу після того, як Біґ-Бен вдарив дев’яту, лорд-канцлер зайшов до свого кабінету і знову звернувся до своїх нотаток із надією, що шальки терезів нарешті схиляться в той чи інший бік, але вони залишалися ідеально збалансованими. Він іще раз проаналізував свої записи, коли стукіт у двері нагадав йому: яку владу він би не мав, затримати час усе ж не вдасться. Чоловік глибоко зітхнув, вирвав із нотатника три аркуші, підвівся і продовжував читати, коли виходив із кабінету й спускався вниз коридором. Коли ж увійшов до спальні, то знайшов там свого камердинера Іста, котрий стояв біля ліжка, чекаючи, щоб виконати ранковий ритуал.

Іст узявся спритно знімати з господаря шовковий халат, перш ніж допомогти йому вдягти білу сорочку, яка ще була теплою від прасування. Затим – накрохмалений комірець, за яким – хустина тонкого мережива. Коли лорд-канцлер одягав пару чорних бриджів, це йому нагадало, що він наростив кілька кілограмів із моменту вступу на цю посаду. Тоді Іст допоміг господареві вдягнути довгу чорну із золотом мантію, перш ніж звернути увагу на голову та ноги чоловіка. Перука потрапила на голову, і господар всунув ноги у черевики із пряжками. Й аж тоді, коли золотий ланцюг, який носили тридцять дев’ять попередніх лордів-канцлерів, ліг на його плечі, чоловік перетворився з простого громадянина на представника найвищої юридичної влади в цій країні. Погляд у дзеркало, і він відчув себе готовим вийти на сцену й грати свою роль у драмі, що розгорталася. Шкода, що він іще не знав свого тексту.

Розрахунок часу входу та виходу лорда-канцлера з Північної вежі Вестмінстерського палацу вразив би навіть полкового сержант-майора. О дев’ятій сорок сім ранку почувся стукіт у двері, і його секретар Девід Бартолом’ю увійшов до кімнати.

– Доброго ранку, мілорде, – привітався він.

– Доброго ранку, пане Бартолом’ю, – відповів лорд-канцлер.

– Мені шкода, але маю повідомити, – сказав Бартолом’ю, – що лорд Гарві помер минулої ночі в кареті «швидкої допомоги» дорогою до лікарні.

Обидва чоловіки знали, що це неправда. Лорд Гарві – дідусь Джайлза й Емми Беррінґтонів – віддав Богові душу лише за хвилину до того, як пролунав парламентський дзвінок. Однак вони обоє прийняли давню конвенцію: якщо член палати общин або лордів гине під час засідання, необхідно провести повне розслідування обставин його смерті. Щоб уникнути цієї неприємної та непотрібної процедури, «помер дорогою до лікарні» стало прийнятним набором слів, яким позначали такі випадки. Цей звичай походив іще з часів Олівера Кромвеля, коли депутатам дозволяли носити мечі на засідання і причиною смерті могла стати якась недоброзичлива сутичка.

Лорда-канцлера засмутила смерть лорда Гарві, колеги, котрого він любив і яким захоплювався. Він хотів лише, щоб його секретар не нагадував йому про один із фактів, які він записав своїм акуратним почерком під іменем Джайлза Беррінґтона; а саме, що лорд Гарві не зміг віддати свій голос після того, як наказав довго жити, і безперечно зробив би це на користь Джайлза Беррінґтона. Це врегулювало б справу раз і назавжди, й можна було б міцно спати тієї ночі. Тепер доведеться врегулювати цю справу раз і назавжди.

Унизу під іменем Гаррі Кліфтона він зазначив іще один факт. Коли перше звернення надійшло до лордів-законників за пів- року до цього, вони проголосували чотири до трьох на користь того, щоб саме Кліфтон успадкував титул і, як зазначено в заповіті, все, що там є .