Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

І їй навіть довелося укласти угоду з Жеремі.

– Можеш дещо мені пообіцяти? – одного дня запитала вона.

– Слухаю.

– Я готова допомогти тобі поліпшити ситуацію в церкві, достукатися до людей. Але ти маєш дати мені одну обіцянку.

– Яку?

– Ніколи не говори зі мною про Бога.

Він згодився – із покірною й трохи сумною усмішкою.

Аліса навчилася стежити за нечисленними парафіянами й розважатися із їхньої непослідовності, що зрештою було цікаво. Як тут не всміхатися, коли вони виряджаються на месу по-святковому з голови до п’ят, щоб прийти помолитися Ісусові… який колись давно ходив босоніж і закликав багатіїв позбутися пишного одягу? Як тут не сміятися, коли вони обмовляють своїх сусідів, хоча щойно благоговійно слухали проповідь про любов і прощення?

Аліса прикипіла серцем до напівглухого виноградаря-пенсіонера Віктора і його друга-заїку Етьєнна, що з них вийшла кумедна парочка.

Чимало вірян противилися змінам, і теревені на паперті відображали бунтівні настрої. Дві святоші, злоріки Жермена і Корнелі, перевершили самих себе, пропагуючи опір змінам під маскою нібито мимохідь кинутих фраз.

Жермена – жінка з фарбованим чорним, як вороняче крило, волоссям, – напосідала, пронизуючи гострим поглядом, щоб повністю заволодіти увагою людини.

– Бах не те щоб жахливий, – казала вона, – але мені подобалися ті мелодії, під які можна наспівувати. А ви за ними не сумуєте?

Вона не спускала зі співрозмовника яструбиного погляду, і той відчував, що ледь не змушений погодитися. Поряд стояла Корнелі, в якої фарбоване в жовтуватий беж волосся, схоже, навічно застигло під густим шаром лаку, і натхненно кивала, завжди підтримуючи думку товаришки.

– Вам не здається, що останнім часом чогось бракує? Може, ми взагалі втрачаємо традиції?

Жіночки навмання сіяли зерна сумніву, й Аліса бачила, що деякі з тих зерен проростали в душах парафіян.

Одного разу Аліса заскочила Жермену й Корнелі за тим, що ті скаржилися пані Сірдеґо – баронесі, за якою неначе довічно було заброньоване місце на першому ряду біля центрального проходу. Місця ніхто не займав навіть за її відсутності. Баронеса вислухала аргументи двох святош і пообіцяла побалакати зі священиком, що, судячи з усього, вельми втішило подруг і стурбувало Алісу.

У Клюні всі знали пані Сірдеґо, принаймні в лице, і чули про її репутацію. Це була гонорова й чванлива шістдесятилітня дама, яка вишукано вдягалася і завжди виставляла перед людські очі інкрустований великим рубіном золотий хрестик, що його носила на шиї. Чоловік покинув її кілька років тому, і всім було відомо, що в процесі розлучення вона воювала за те, щоб зберегти переваги його статусу: маєток, старезний «ягуар» і, головне, подружнє прізвище з титулом баронеси – значно шикарніше за її дівоче. До шлюбу вона звалася Жозеттою Ґроссар і, коли вийшла заміж, подбала, щоб це ім’я було стерте з усіх документів і спогадів. Після розлучення баронеса жила самітно у великому маєтку, що його вже не могла утримувати, але чимдуж старалася відповідати своєму положенню, яке хотіла зберегти в очах інших.

Щойно Аліса потикалася в церкву, одна черниця совала їй в руку записочки, нашкрябані на складених увосьмеро аркушиках паперу. Отримавши записочку вперше, здивована Аліса терпляче її розгорнула під радісним поглядом черниці і прочитала:

– Навіщо ви мені це дали? – запитала Аліса.

Черниця лиш усміхнулася й нічого не відповіла. Аліса наполягала, поки одна парафіянка не вхопила її за руку й не пояснила:

– Немає сенсу питати, вона глухоніма.

Тоді Аліса жестом подякувала черниці й не стала дошукуватися, навіщо та переписала фразу з Євангелії.

Наступного разу черниця знову сунула записочку, й Аліса чемно її прийняла.

Аліса змусила себе всміхнутися і подумала, що, може, сестра прагне донести до неї, що всі Євангелії пов’язані.

Серія продовжувалася, Аліса отримувала записочку при кожному візиті й зрештою для себе прозвала посланицю Сестрою Ікеа. Бідолаха, напевно, була трохи несповна розуму.

Та загалом Алісу спіткало велике розчарування, адже нових парафіян було обмаль. Замість дванадцяти Жеремі мав тепер двадцять один. Якби Алісі довелося пояснювати цей жалюгідний результат на раді директорів, вона б завзято наголошувала, що відвідуваність зросла на 75 відсотків, але в цьому випадку вона звітувала тільки перед собою й розуміла, що змарнувала цінну енергію на якийсь мізер. Новачки насправді давно були вірянами та повернулися до церкви завдяки позитивним відгукам, що, звісно, виправдовувало Алісині зусилля й зміцнювало довіру Жеремі. Та все ж у церкві зоставалося триста сімдесят дев’ять порожніх місць.