Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

– Метод, що я пропоную для стимулювання самооцінки, ґрунтується на цій властивості нервової системи. Ідея наступна: замість переконувати себе, що ви маєте всі потрібні ресурси для успіху в діяльності, на яку не наважуєтеся через сумніви в собі, пропоную вдавати, буцім ви ці ресурси маєте. Помрійте, що ви вмієте щось робити, і візуалізуйте себе за цією діяльністю. Результат вас здивує.

Погляд ведучого спинився на комусь, хто сидів у перших рядах.

– Бачу, ви сумніваєтеся.

Відповіді не було чути, але Коллінз переформулював її для всіх глядачів:

– Ви питаєте, як це може дати вам можливості, яких бракує. Окей. Ідея не в тім, щоб дати вам нові можливості, а радше в тім, щоб дозволити вам скористатися всіма наявними, які ви не задіюєте через слабку віру в себе. Самооцінка – це віра, що дозволяє розкрити всі ваші можливості за рахунок якнайкращого використання всіх ваших ресурсів. Щось я забалакався: буде ліпше, якщо випробуєте на собі. Влаштовуйтеся зручніше.

Коллінз і сам обернувся й пішов сідати у фотель.

– Це гра, в яку кожний грає одноосібно, тобто конфіденційність гарантована. Прошу поміркувати про ваше професійне життя, ваші проекти, якщо ви їх маєте, а також занотувати на папері суму ваших очікуваних прибутків через три роки: тобто максимальний рівень доходу, якого, на вашу думку, ви можете досягти за три роки, плюс ваш шлях до цього. Маєте хвилинку подумати…

Коллінз глянув на годинник і замовк.

Аліса перезирнулася з Жеремі й усміхнулася йому. Вправа не дуже-то пасувала священикові, тож Алісі знову зробилося трохи ніяково.

Але для себе вона вирішила вправу таки виконати. Глибоко вдихнула. Максимальний рівень доходу за три роки… Визначити нелегко… Аліса підрахувала нинішній дохід. Гаразд, припустімо, вони таки підпишуть контракт із катарцями. Тоді вона отримає або хорошу премію, або підвищення зарплати. Нехай буде підвищення. Їй не підвищували зарплати вже два роки. Точно не відмовляться підняти на 5–10 відсотків, з огляду на масштабність контракту… Нехай буде 10 відсотків. Це буде на перший рік. А в наступні два роки… так, ну, уявімо найкращий сценарій: їй вдасться отримувати один контракт такого масштабу на рік і щоразу діставати підвищення зарплати на 5–10 відсотків. Тоді за три роки вийде орієнтовне зростання на 30 відсотків. І це, звісно, якщо справдиться найоптимістичніший, доволі амбітний сценарій.

Аліса занотувала підрахунки й нечемно заглянула через плече Жеремі. Він у своєму блокноті записав очікуване зростання благодійних пожертвувань за три роки. Алісі здалося цікавим, що він бачить у цьому свою роль.

– Усі готові? – запитав Тоубі Коллінз, підводячись.

Він ступив кілька кроків, щоб підійти ближче до публіки.

– Усі записали максимальний дохід, який, на вашу думку, ви можете отримати за три роки?

Коллінз пробігся очима залою.

– Дуже добре. Маю для вас погану новину…

У залі запала тиша.

– Ви ніколи не зароблятимете більше.

Тиша зробилася трохи напруженішою.

– Це межа, що її ви самі собі встановили. А штука в тім, що ми ніколи не виходимо за межі, які собі визначаємо.

Аліса ковтнула. Він мав рацію – вона це добре розуміла.

– Можливо, ви кажете собі, що слід бути реалістами, що не навмання ж ви визначили стелю доходів, а раціонально проаналізували ситуацію, ваші дипломи, вашу кар’єру, ваші риси характеру… Але ми, американці, маємо слово на позначення всіх цих виправдань. Знаєте, що то за слово?

Публіка сиділа ні пари з вуст. Тоубі Коллінз, мабуть, був єдиним, хто всміхався.

– Bullshit! [6] Туфта! ( англ. )

Він усміхався тепер ще ширше.

– Bullshit! Усе це bullshit! Лише ваші відчайдушні виправдання для бездіяльності, для ваших страхів, сумнівів або почуття провини за те, що ви не стали успішнішими за своїх батьків чи ще хтозна-кого.

Аліса не наважувалася глянути на Жеремі. Сподівалася, що Тоубі не зачепить цієї теми, що геть розходилася з турботами й цінностями священика.

– То ось тепер, – вів далі Коллінз, – сповіщу вам добру новину…

Уся зала прикипіла очима до губ Тоубі.

– Ми розіб’ємо цю стелю! Нехай розлетиться на друзки! Послухайте мене уважно.

Просити уваги було, вочевидь, зайвим.

– Візьміть суму, яку занотували, і… помножте на три. Ось дохід, що вас чекає за три роки!

Тоубі розсміявся.

– Бачу ваші недовірливі погляди. Мені знадобиться щонайменше дві години на розмову з кожним, щоб звільнити вас від кайданів психологічних гальм. Отож підемо простішим шляхом. Ось, що ви зробите: запишіть ту помножену на три суму і вдавайте, буцім це правда. Пограйте самі з собою в гру: уявіть, що й справді будете стільки заробляти. Перенесіться подумки в майбутнє, візуалізуйте себе за три роки, так ніби це відбувається зараз, й уявіть себе людиною, що заробляє такі гроші, відчуйте, як воно, смакуйте цю ситуацію. Далі розгляньте ті три роки, що промайнули у вашій уяві й привели вас до цього добробуту. Поміркуйте, який шлях ви пройшли: що робили, які ваші дії привели до такого результату?