Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

– Ви відчуваєте кожну точку дотику крісла до вашого тіла… зверху донизу… чуєте мій голос… і ви йому піддаєтеся… спокійно… поволі… усе більше й більше розслабляєтеся… розпружуєтеся…

Він виокремлював кожний склад, так наче збирався обірвати слово після кожного, говорив низьким голосом, що його вібрації відчувалися в животі, ніби резонували в ритмі дихання Тоубі Коллінза.

– Добре… так… ось так…

Підохочувана заспокійливим голосом, Жюльєтта помітно втрачала контроль над собою, а Тоубі продовжував навіювати їй легкий транс, нашаровуючи підходи до сенсорних систем, формулюючи достатньо розпливчасте твердження, щоб напевно достукатися до внутрішнього світу жінки, хай яким він був, і поступово сплутуючи її думки. Тоубі досконало володів усіма техніками гіпнозу. Аліса, хоч уважно стежила за дійством на сцені, відчувала, що й сама провалюється в інший стан свідомості.

– Тепер, коли ви почуваєтеся все більше розслабленою, скажіть, чому дорівнює 26 +12… У вашому темпі, спокійно…

Жюльєтта трохи помовчала, і відчувалося, що вона умиротворена й розслаблена.

– 38.

Голос її звучав рівно й виразно.

– Дуже добре, Жюльєтто, – похвалив Тоубі, говорячи повільно, глибоким голосом. Дуже добре… Тепер скажіть, чому дорівнює 39 +13…

Коротка пауза.

– 52.

– Чудово, Жюльєтто, чудово… а 53 +18?

Трохи довша мовчанка, але на обличчі Жюльєтти не відображалося жодної негативної емоції, жодної тривоги.

– 71.

– Браво, Жюльєтто. Тепер, у вашому темпі, коли будете готові, можете повернутися до свідомого стану.

За кілька секунд Жюльєтта розплющила очі й усміхнулася. Публіка аплодувала.

– Гіпноз – не магія, – сказав Коллінз. – Це тільки зміна свідомості до стану, за якого ви звільняєтеся від гальм вашого розуму, скидаєте із себе страхи й сумніви, та при цьому маєте доступ до всіх ваших ресурсів. Завважте, йдеться про ваші ресурси: відповіді на мої запитання ґрунтувалися на ваших знаннях, тільки ваших. Раніше ви недооцінили свої можливості, і саме недостатня самооцінка завадила вам їх застосувати.

Жюльєтта погодилася з цим.

Коллінз подякував їй за участь, і вона вернулася на своє місце під новий шквал оплесків.

Ведучий підвівся і знову звернувся до публіки.

– Низька самооцінка перешкоджає доступу до власних ресурсів. Під ресурсами я маю на увазі всі наші інтелектуальні, соціальні або фізичні можливості, всі наші вміння, всі сили, які ми в собі маємо і якими не завжди послуговуємося. Ви здивуєтеся, дізнавшись, що маєте значно більше ресурсів, ніж собі гадали.

Перше ніж продовжити, Тоубі Коллінз зробив значущу паузу, ніби хотів, щоб інформація добре засвоїлася. У залі панувала мертва тиша, поки всі присутні усвідомлювали, скільки разів марнували свій потенціал внаслідок звичного занадто суворого ставлення до себе.

Самокритика була Алісі добре знайома, і вона вже сердилася на себе, що обмежувала власні можливості, закривала собі доступ до своїх ресурсів… аж тут піймала себе на гарячому – вона ж знову себе засуджує!

– Добра звістка, – мовив Коллінз, – так-так, про цю халепу є добра звістка, і полягає вона в тім, що це правило працює і навпаки: знання про власні ресурси розвиває високу самооцінку, що дозволяє мати кращий доступ до них, а отже, досягати успіхів, більше пишатися собою, і таке інше. Це позитивне замкнене коло! Та головне питання в тім…

Він знову зробив значущу паузу – без сумніву, щоб мобілізувати увагу присутніх.

– Головне питання в тім, як замкнути це коло, виходячи з вашої нинішньої ситуації, як стимулювати себе?

Аліса зиркнула на Жеремі. Він, схоже, слухав зацікавлено, що її втішило.

– От, власне, я пропоную метод, що ґрунтується на дивовижній властивості нашої нервової системи: наша система не розрізняє реального й уявного.

Коллінз пробігся очима глядацькою залою.

– Не вірите? Дуже добре. Заплющте очі… Давайте-давайте, усі заплющте очі… Гаразд. Тепер розтуліть рота… Уявіть, що я підношу вам до губ лимон… і сильно його стискаю, вичавлюючи сік вам під язик!

Аліса вмить відчула, як рот наповнюється слиною.

– Ваш організм відреагував так, наче це відбувається насправді, чи не так? Ви добре знали, що лимона немає, але грали в гру, погодилися уявити лимон, подумали, як кислий сік ллється вам до рота. І ваша нервова система по-справжньому відреагувала. Уявне впливає на нас так само, як реальне.

Аліса відразу замислилася про юнаків, що вечорами вбивають тисячі віртуальних людей у відеоіграх. Як це впливає на них, як змінює їхні особистості, що саме формуються?