Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

Аліса розважалася, уявляючи себе із такою зарплатою, вдаючи, ніби вірить у таку можливість. Звісно, було б прикольно… Жінка уявила три роки, що дозволили їй дійти до цього рівня, й одразу візуалізувала підвищення. Ну, звісно! Її підвищили на роботі! Вона очолила свій відділ управління кризами. До речі, хіба вона на це не заслужила? Зрештою, більшість ідей, що впроваджувалися в життя, пропонувала вона, хоч мало хто цінував її заслуги. Аліса домоглася підписання великої кількості контрактів для свого відділу. Можна сказати, вона була одною з тих, на кому все трималося.

Аліса продовжувала уявляти підвищення. Що ще допомогло їй його досягти? Можливо, освіта у сфері менеджменту… Так, звичайно, для такої посади потрібне підтвердження компетентності.

Поступово занурюючись в уявну ситуацію, Аліса несподівано для себе почала обмірковувати ідеї, які досі геть не спадали їй на думку і які вона, можливо, зроду б і не розглядала.

– Ми передамо вам мікрофон, – сказав Коллінз глядачеві, що хотів поставити запитання.

Молода жінка протиснулася серед рядів і простягнула йому бездротовий мікрофон.

– Усе це дуже добре, – сказав чоловік, – але в житті є не тільки гроші. От мене, наприклад, не цікавить можливість потроїти зарплату. Насправді я б хотів розвиватися професійно.

Із глядацької зали долинуло кілька оплесків. Аліса, хоч була фанаткою Коллінза, замалим не зітхнула з полегшенням від цього оскарження: Жеремі почуватиметься не так самотньо в цій залі.

Тоубі Коллінз обдарував глядача широкою усмішкою.

– Як казав ваш Людовик XIV: «Мене ледь не змусили чекати!» Зазвичай, коли я порушую питання грошей у Франції, майже одразу лунають заперечення такого штибу, а сьогодні ви щось забарилися із протестами…

У залі почулося кілька смішків.

– Саме так! Тут, розумієте, культурні особливості. У Франції працювати за гроші не люблять, тут працюють, щоб розвиватися. У Сполучених Штатах я стикаюся з майже протилежною проблемою: коли звертаюся до своїх краян із темою професійного розвитку, завжди хтось просить слова і з геть спантеличеним виглядом питає: «Що означає “професійний розвиток”? Якщо досягаєш успіху, заробляєш гроші, а якщо заробляєш, розвиваєшся!..»

Глядачі розсміялися.

– Різні культури, от і все. Проте ви зробили слушну ремарку, – уточнив Тоубі, обернувшись до учасника з мікрофоном. – Річ у тім, що моя гра заснована на грошах із практичних міркувань: коли множити дохід на три, виходить чіткий кількісний показник; значно легше організувати, щоб кожен представив потрійний обсяг своєї зарплати, аніж потрійний обсяг свого розвитку. Але справді, якщо ви зіграли в мою гру, то, певно, збагнули, що зрештою йшлося не зовсім про гроші. У цій вправі гроші не головне. Питання в доступі до наших ресурсів, у вивільненні енергії, приспаної всередині нас, і гроші тут слугують лише метафорою наших можливостей – таким собі мірилом того, що ми дозволяємо собі робити й отримати.

Аліса мигцем зиркнула на записи Жеремі. Він занотував потрійний обсяг нинішніх пожертвувань. Принаймні не затявся і спробував екстраполювати урок Коллінза на свою ситуацію.

– Таке використання уяви для доступу до ваших реальних ресурсів дуже дієве і до того ж підвищує самооцінку. Нам усім не завадить більше любити себе.

Потім Тоубі Коллінз дав доволі складну вправу із чітким протоколом: учасники розійшлися у прилеглі зали, і їх по черзі заводили по двоє, щоб вони пройшлися розміченими на підлозі лініями з позначками часу – символічним зображенням життєвого шляху. Учасники поверталися в дитинство, уявляючи, як отримують від батьків безумовну любов, якої часто бракує або яка не відчувається. Далі звертали за лініями в інший бік, забираючи із собою уявну отриману любов у сьогодення.

Коли черга дійшла до Аліси, жінка долучилася до гри і крок за кроком дотримувалася вказівок, слідуючи за другим учасником. Після цього Алісу переповнювали почуття, і вона питала себе, скільки часу триватиме цей стан позитиву.

– Дуже корисно навчитися любити себе, – пояснив Тоубі Коллінз учасникам, коли вони знову зібралися в залі. – Я б навіть сказав, конче потрібно. Усе, що допомагає рухатися в цьому напрямку, має позитивне значення, і ви маєте хапатися за всі можливості, щоб розвинути свою самооцінку.

Аліса завважила, що Жеремі несхвально скривився.

– Для цього, – пояснював далі Тоубі, – потрібно взяти собі просту звичку – регулярно записувати ваші гарні риси, ваші вміння, ваші переваги: усе те, що може довести вашу цінність. Одного разу недостатньо. Це слід робити щотижня, і завжди саме письмово, аж поки висока самооцінка не стане для вас природною. Одна моя подруга радить щоранку казати своєму відображенню в дзеркалі «Я тебе люблю» або надсилати собі повітряний поцілунок. Може, це смішно, але, на мою думку, у цій справі годяться будь-які ідеї.