Лоран Гунель - І знайдеш ти скарб у собі

Тоубі Коллінз привітався з глядачами і почав зустріч із кумедної історії, що розсмішила публіку. Говорив майже досконалою французькою. Сьогоднішня тема «Самооцінка» вельми цікавила Алісу. Жінка схвильовано зиркнула на Жеремі, що сидів поряд. Тільки зараз усвідомила, як сильно відрізняється інтимна обстановка на месах від цього масштабного шоу в американському стилі, куди вона притягнула священика. Аліса побоювалася, що Жеремі почувається незатишно, але наразі він ніяк не реагував. Принаймні не схоже було, що налаштований вороже. Поки що.

– Мені потрібен доброволець, – оголосив тим часом Коллінз, – для гри…

У залі миттю злетіло із сотню рук. Усі знали, що то шанс побути «піддослідним кроликом» Тоубі Коллінза на семінарській демонстрації.

– …в ментальну арифметику.

Усі руки вмить опустилися, і прокотилася хвиля сміху.

– А я думав, Франція – лідер у світі з математики! Де ж чемпіони?

Зала розділилася на тих, що сміялися, і тих, що втупилися собі під ноги, аби їх не викликали на сцену. Коллінз усміхнено пробігся сценою, вдивляючись у публіку, а тоді звернувся до молодої жінки на першому ряду:

– Я впевнений, у вас добре з арифметикою.

Жінка заперечно похитала головою, і публіка вибухнула сміхом.

– Давайте! Дивіться, вас підтримують, – сказав Тоубі, показуючи на глядачів, що аплодували, полегшено зітхаючи.

Зашарівшись, жінка підвелася й піднялася на сцену. Чорнява, волосся до плечей, вбрана в сірі джинси і блакитну блузку.

– Мої вітання, – сказав Тоубі з широкою усмішкою. – Як вас звати?

– Жюльєтта.

– Ласкаво прошу, Жюльєтто.

Жінка сором’язливо всміхнулася.

– Я дам вам кілька доволі простеньких завдань на ментальну арифметику. Не хвилюйтеся, думати можете стільки, скільки вам треба. Гаразд?

Жінка кивнула і додала:

– Але попереджаю, з математикою в мене погано…

– Пусте, – доброзичливо мовив Жеремі. – Ми не оцінюємо вашого рівня, це просто гра, і результати лишаться між нами. До речі, зараз сімсот дев’яносто дев’ять осіб у залі надзвичайно вам удячні за те, що ви піднялися на сцену замість них.

Жюльєтта засміялася і, схоже, трохи розслабилася.

– Отже, для початку порахуйте, чому дорівнює 24 +13?

– 24 +13? Е-е-е… 24 +13…

– Не поспішайте.

– Зараз… 38? Ні… 39?

– Близько. Пригадайте: спочатку додаємо одиниці 4 + 3, і це дорівнює…

– 7.

– Браво. А тоді десятки, 2 +1…

– Ага, 3. Окей: 37.

– Ще один приклад.

– О ні! – простогнала вона.

Але Тоубі продовжував, незмінно всміхаючись своєю чарівливою усмішкою.

– 17 +19.

– Ого… Це складніше…

Жюльєтта почервоніла й закусила губу.

– Спокійно зосередьтеся.

– Я не знаю… 34? Ні, у мене не вийде. Я ж вам казала: я погано рахую. Не варто гаяти час.

– Добре, не буду вас більше мучити…

Молода жінка розвернулася, щоб спуститися зі сцени.

– Стривайте, Жюльєтто.

Вона спинилася.

– Ви ж не хочете отак піти на провалі.

– Чесно кажучи, хочу! Я б воліла на цьому завершити.

Публіка розсміялася. Аліса теж – вона всім серцем співчувала жінці на сцені.

– Провали в житті – це дрібниці, якщо ви щось із них засвоюєте. Але от що ви засвоїли із цього провалу?

– Що я не петраю в математиці! І що ніколи не претендуватиму на медаль Філдса…

Знову сміх серед публіки, але Коллінз похитав головою.

– Та ні, про це ви довідалися не щойно, адже відразу попереджали, що у вас кепсько з математикою… Мені шкода, але ви не можете піти, нічого не засвоївши.

Жюльєтта зітхнула і схрестила руки. Було видно, що вона вже не соромиться, а сердиться. А от Коллінз був абсолютно спокійним і розслабленим на вигляд.

– Я засвоїла, – мовила Жюльєтта, – що ніколи не варто брати участь у таких демонстраціях!

Коллінз доброзичливо їй усміхнувся.

– Чи погодитеся спробувати ще раз під гіпнозом – я введу вас у легкий транс?

Спершу Жюльєтта, схоже, здивувалася. Але, трохи повагавшись, кивнула.

– Навряд можна оскандалитися ще сміховинніше.

– Провал ніколи не буває сміховинним. Але я б хотів дещо спробувати.

– Окей.

– Тоді, прошу, сідайте, – сказав Коллінз, указуючи на одне із двох крісел, що стояли на сцені.

І сам сів поряд.

– Як почуваєтеся?

– Бувало краще…

У залі пролунало кілька смішків.

– Добре, влаштовуйтеся зручніше і розслабтеся. Заплющувати очі не обов’язково, але можна, якщо хочете… Ви сидите в кріслі й розслабляєтеся…

Зазвичай дзвінкий голос Тоубі Коллінза поступово стишувався і сповільнювався; слова промовлялися дедалі повільніше, спускаючись на низькі частоти, аж захотілося позіхнути. Жюльєтта заплющила очі.