Ольга Саліпа - Зламані речі

– Кому це – їм?

– Та ж самим зламаним речам. Чи ти думаєш, в них нема душ?

– Це ж речі, вони неживі…

– Твої квіти – теж неживі. А чомусь до них говориш. І лікуєш, коли «захворіють».

– Квіти – то інше. Вони з насінини ростуть і насінням плодоносять – дають своє продовження.

– А речі старіють, хоча можуть жити вічно. Я допомагаю. Чи ти б не хотіла вміти давати вічність тому, що любиш?

Марію кольнуло біля серця: невже впізнала? На питання не відповіла, але мовчки пішла до теплиці.

– Візьмеш собі? – Жінка винесла пластиковий лоток із кволою розсадою пеларгоній. – Хотіла викидати – не продалися, а перезимувати їм ніде – місце під фітолампами – дефіцит. А ти, може, і врятуєш.

– А візьму. – Регіна обережно обхопила контейнер лівою рукою і притисла до себе. У праву взяла слоїк із фарбою. – Не вмирати ж їм.

Марія стояла біля хвіртки і дивилася, як віддаляється постать Регіни. Дивна штука – доля. І чого б то звела їх в одному селі знову? Чи просто випадковість…

Жінка стенула плечима. Пізня осінь подула холодним вітром. Збиралося на дощ. Марія запнула сильніше куртку біля шиї і пішла в теплицю – там у неї завжди тепло та світло, всесезонна радість. У великих дерев’яних коробках сохли цибулини тюльпанів на вигонку. Пора садити, щоб на Новий рік мати квіти. Власні «Дванадцять місяців».

– Ненавиджу вас обох! – Марі насуплено забилася в куток на сидінні батькової «волги». – Тільки й можете, що псувати мені життя!

– У свої ледве п’ятнадцять ти занадто розумна! – Батько говорив, не відриваючи погляду від дороги.

– Постригтися коротко – не можна, у джинсах до школи – не можна, на дискотеку – не можна! Я живу, як у тюрмі!

– А язик не всохне? – Тетяна повернулася з переднього сидіння і пильно дивилася на доньку. – Магнітофон тобі купили? Купили. Плеєр японський захотіла – маєш. Куртку джинсову, спідницю, блузку з Польщі дістали? І це тільки цього року! У санаторій їздила? Їздила. Добра тобі тюрма.

Марі притулилася до дверцят «волги» і здирала нігтем зображення якоїсь кінозірки, перебите на пластик.

– Бач, чого захотілося – день народження святкувати без батьків! Думаєш, я не знаю, що там буде? – Батько просто кипів від люті і щосили тиснув на газ. Дорога за містом була майже пустою. – Горілку дістанете! Понапиваєтеся, соромно буде глянути сусідам в очі.

– Бачиш, тобі не щастя дочки важливе, а те, що люди скажуть! Типовий раб! Гвинтик у системі! Ніякої індивідуальності! – Марі майже кричала. Стосунки з батьками останнім часом були жахливими. Дівчина навіть навмисне не готувалася до уроків, щоб учителі мали змогу викликати маму з татом у школу і полаяти за «непутьову» доньку. Хай знають.

Сім’я, як і кожної п’ятниці, їхала на дачу, що колись була бабусиною домівкою, але після її смерті два роки тому перетворилася на місце для вихідних на природі. А кілька хвилин тому Марі набралася сміливості попросити батьків дозволу організувати вдома вечірку на честь свого дня народження. Зрештою, їй буде п’ятнадцять – уже не дитина, щоб наминати торт з мамою-татом. Однак батьки на пропозицію не пристали.

– От виповниться вісімнадцять – робитимеш що захочеш! – Мама була невблаганною.

– Та з такими батьками я до вісімнадцяти не доживу!

– Ти замовкнеш чи ні?! – Батько розвернувся обличчям до Марі і, здавалося, хотів дати їй ляпаса.

Звук гальм, світло фар змішалося з Тетяниним криком: «Ма-ши-на!»

Наче у сповільненому кіно, Марі чітко бачила, як на їхню «волгу» летить вантажний «ЗІЛ». Мама схопилася за кермо, яке тато відчайдушно намагався вивернути. Автівку смикнуло вбік. Двотонна «волга» маневрувала погано. Марі відчула, що машина кудись падає. Сильний удар знизу примусив дівчину притиснути ноги до грудей і обхопити коліна руками – так, як учили на уроках ОБЖД. «Волгу» перевернуло на бік. Марі сильно вдарилася правим плечем та головою і, схоже, поранила руку об ручку, якою опускали віконне скло. Мама з татом мовчали.

Марі лежала нерухомо і бачила татове плече, що неприродно впиралось у пасажирське сидіння. В очах потемніло.

Розплющила очі, бо стало холодно. Вона лежала на вологій траві. Спробувала підвестися – сильно нудило, і боліла голова.

– Мала прийшла до тями!

Марі перевела очі туди, звідки почула голос. Побачила понівечену «волгу», що стояла вже на чотирьох колесах, автомобіль «швидкої» і якихось людей.