Джеффрі Арчер - Людиною він був

Його міцна хватка нарешті ослабла, і він відпустив жінку. Першою думкою Карін було тікати, але вбивця влучно вибрав це місце. Скупчення дерев за нею, праворуч закинута копальня олова, ліворуч вузька стежка, що заледве проглядалася в темряві, і Пенґеллі, який височів над нею і не міг виглядати іще спокійнішим чи чуйнішим.

Він повільно дістав пістолет із кишені плаща й грізно тримав у руці. Чи сподівався він, що вона кинеться навтьоки, тому для її вбивства знадобиться більше однієї кулі? Але вона лишилася стояти на місці.

– Ти зрадниця, – сказав Пенґеллі, – котра завдала нашій справі більшої шкоди, ніж будь-який агент у минулому. Тож ти маєш загинути смертю зрадника.

Він кинув погляд у напрямку штольні:

– Я повернуся до Москви задовго до того, як виявлять твоє тіло, якщо взагалі коли-небудь виявлять.

Він повільно підіймав пістолет, доки цівка не зрівнялася з очима Карін. Остання її думка перед тим, як кат натиснув на курок, була про Джайлза.

Звук пострілу пролунав у лісі, і зграя шпаків злетіла високо в небо, коли її тіло як підкошене впало на землю.

Номер Шість натиснув на курок. Куля вилетіла зі швидкістю двісті дванадцять миль на годину, потрапила в ціль на кілька сантиметрів нижче від лівої ключиці й миттю вбила свою жертву.

Наступна куля застрягла в дереві, за кілька ярдів від того місця, де впали обидва тіла. За кілька хвилин п’ятеро бійців SAS продерлися крізь зарості повз кинуту копальню олова й оточили обидва тіла. Кожен із них виконував свої обов’язки без дискусій і запитань, ніби висококваліфіковані механіки на піт-стопі Формули-1.

Номер Один, лейтенант, який командував загоном, підняв пістолет Пенґеллі й поклав його в поліетиленовий пакет, а Номер П’ять, лікар, опустився на коліна біля жінки й намацав пульс: слабкий, але вона все ще була жива. Мабуть, знепритомніла при першому пострілі, саме тому людей перед розстрілом часто прив’язують до стовпа.

Номери Два і Три, обидва – капрали, делікатно переклали жінку на ноші й понесли до галявини в лісі за кілька сотень ярдів звідти, де на них чекав гелікоптер, несучий гвинт якого продовжував обертатися. Як тільки ноші закріпили всередині, Номер П’ять піднявся на борт, аби приєднатися до своєї пацієнтки. У той момент, коли він зафіксував ремінь безпеки, гелікоптер злетів. Медик іще раз перевірив пульс жінки – він був стабільним.

На землі Номер Чотири, сержант, чемпіон полку з боксу у важкій вазі, підняв друге тіло й перекинув його через плече, ніби це був лантух із картоплею. Сержант побіг у протилежний від своїх колег бік. Він достеменно знав, куди треба йти.

Миттю пізніше з’явився другий гелікоптер, який кружляв над головами військових, відкидаючи широкий промінь світла на зону бойових дій. Номери Два й Три швидко підхопили ноші й приєдналися до Номера Шостого, стрільця, який зліз із дерева і, повісивши карабін на плече, узявся шукати дві свої кулі.

Перша куля увійшла в землю за кілька метрів від того місця, де впав Пенґеллі. Номер Шість, який відстежив траєкторію польоту, знайшов її за лічені хвилини. Незважаючи на те, що кожен службовець підрозділу мав досвід у виявленні рикошетів або залишків пороху, пошуки другого набою зайняли трохи більше часу. Один із капралів, котрий брав участь у такій місії лише вдруге, підняв руку, щойно побачивши кулю. Він виколупав її з дерева своїм ножем і простягнув першому, який закинув її в інший поліетиленовий пакет; сувенір, який покладуть у приміщення, в якому зроду не влаштовували дня відкритих дверей. Роботу виконано.

Четверо чоловіків побігли повз стару олов’яну копальню на галявину й опинилися там саме тоді, коли приземлявся другий гелікоптер. Лейтенант зачекав, поки його люди виберуться на борт, а потім зайняв місце біля пілота попереду й припнувся ременем безпеки. Коли гелікоптер злетів, він поглянув на секундомір.

– Дев’ять хвилин, сорок три секунди. Непогано! – гукнув він під гуркіт обертового гвинта.

Ще раніше він запевнив свого командира, що операція буде не лише успішною, але й забере менше десяти хвилин. Військовий оглянув місцевість унизу, помітивши, що, окрім кількох відбитків ніг, які змиє перша ж дощова злива, не лишилося й сліду від того, що щойно там сталося. Якби хтось із місцевих жителів помітив два гелікоптери, що прямували урізнобіч, вони б навіть не задумалися над цим. Зрештою, до бази військово-повітряних сил у Бодміні [1] Бодмін – місто у графстві Корнуолл (Англія). було лише двадцять миль, а щоденні маневри стали частиною повсякденного життя місцевих жителів.