Джеффрі Арчер - Людиною він був

Джайлз, – і це цілком справедливо, інакше б їм знадобився футбольний стадіон, аби розмістити всіх охочих узяти участь у церемонії.

У вхідні двері тихо постукали.

– Це, либонь, наш водій, – припустила Емма.

Вона ще раз поправила шовкову краватку Гаррі, змахнула сиву волосинку з його костюма, перш ніж сказати:

– Йди за мною.

– Голова правління завжди такою лишається, – прошепотів Джайлз, проводжаючи свого шваґра до вхідних дверей.

Себ із Самантою подалися за ними, Джессіка ішла в кінці процесії, доїдаючи третій тост.

Коли Емма вийшла на Сміт-сквер, водій відчинив задні дверцята чорного лімузина. Вона завела свою зграю в автівку, перш ніж приєднатися до Гаррі та Джессіки на задньому сидінні. Саманта та Себ сіли на відкидних сидіннях навпроти них.

– Нервуєш, дідусю? – запитала Джессіка, коли лімузин рушив і влився в ранковий рух.

– Ні, – заперечив Гаррі. – Якщо ти не плануєш державний переворот.

– Не підкидай їй ідей, – втрутився Себастьян, коли вони проминули Палату громад і виїхали на Парламент-сквер.

Навіть Джессіка замовкла, коли автівка проїхала під Адміралтейською аркою до Букінґемського палацу. Водій їхав повільно по Пел-Мелл, об’їхав статую королеви Вікторії і зупинився біля воріт палацу. Він опустив скло й повідомив молодому гвардійському офіцеру:

– Пан Гаррі Кліфтон із родиною.

Лейтенант посміхнувся й позначив прізвище у своєму планшеті.

– Їдьте під аркою ліворуч, хтось із моїх колег покаже, де зупинитися.

Водій слідував його вказівкам і виїхав на велике подвір’я, де вже стояли ряди машин.

– Будь ласка, припаркуйтеся біля синього «форда» он там, – указав рукою інший офіцер. – А тоді можете йти до палацу.

Коли Гаррі вибрався з автівки, Емма ще раз пильно його

оглянула.

– Знаю, що ти не повіриш, – прошепотіла вона, – але в тебе ширінька не застібнута.

Гаррі страшенно зашарівся, враз застебнув блискавку, і вони пішли до сходів палацу. Двоє лакеїв у лівреях золотаво-червоного кольору королівського дому виструнчилися внизу широких сходів, вкритих червоною килимовою доріжкою. Гаррі з Еммою почали повільно підніматися, намагаючись виглядати врочисто. Коли вони дійшли до вершини, їх зустріли іще двоє джентльменів із королівського дому. Гаррі помітив, що їхній ранґ зростав щоразу, коли їх зупиняли.

– Гаррі Кліфтон, – назвався він іще до того, як його запитали.

– Доброго ранку, пане Кліфтон, – привітався старший із двох офіцерів. – Будьте ласкаві, ходімо за мною! А мій колега проведе вашу родину до Тронної зали.

– Удачі! – прошепотіла Емма, коли Гаррі ступив крок за офіцером.

Родина піднялася іншими, не такими широкими сходами, які вели у довгу галерею. Емма затамувала подих, коли входила до зали з високим склепінням та споглядала ряди тісно розвішених картин, які вона бачила лише в художніх альбомах. Тож звернулася до Саманти:

– Оскільки нас навряд чи запросять сюди вдруге, гадаю, Джессіка хотіла б дізнатися більше про королівську колекцію.

– Я також, – докинув Себастьян.

– Багато королев і королів Англії, – почала Саманта, – були поціновувачами мистецтва та колекціонерами, тож це лише крихітна добірка з королівської колекції, яка насправді належить не монарху, а нації. Можете помітити, що у центрі картинної галереї – британські художники початку дев’ятнадцятого століття. Чудовий краєвид Венеції Тернера висить навпроти вишуканого зображення Лінкольнського собору пензля його старого суперника, Констебла [3] Джон Констебл (1776–1837) – англійський художник-пейзажист. . Але, як бачите, у галереї домінує величезний портрет Карла II на коні, написаний Ван Дейком, який на той час був придворним художником.

Джессіка була у такому захваті, що майже забула, для чого вони прийшли. Коли ж нарешті гості дісталися до Тронної зали, Емма пошкодувала, що не прибула сюди раніше, оскільки перші десять рядів крісел уже були зайняті. Вона шпарко пройшлася центральним проходом, знайшла місце в кінці першого доступного ряду і чекала, поки до неї приєднається родина. Як тільки всі вони сіли, Джессіка взялася уважно вивчати приміщення.

Трохи більше трьохсот акуратних золотих крісел утворювали шістнадцять рядів, посередині їх розділяв широкий прохід. У передній частині зали одна сходинка, вкрита червоним килимом, вела до великого порожнього трону, який чекав свого законного власника. Нервова балаканина припинилася за шість хвилин до одинадцятої, коли високий елегантний добродій у врочистому одязі зайшов до зали, зупинився біля цієї сходинки й обернувся обличчям до зібрання.