Зоряна Лешко - Щасливі не плачуть

У холодильнику лежала пачка кефіру і в’язка бананів. Подумавши хвильку, Соломія взяла телефон і замовила вечерю додому. Тоді набрала Надю.

– Так, Соломіє. Щось сталося?

– Сподіваюся, ти не ображаєшся?..

– Ні… усе добре?..

– Так, але маю для тебе надважливе завдання… У тебе ж є контакти практично всіх відомих людей?..

– Так, і що?

– Мені треба, щоб ти зв’язалась із продюсером Аліси Ждан і домовилась про головну роль у нас.

– …

– Надю, ти мене чуєш?

– Соломіє, ти знову напилась?

– Ні, я твереза як скельце.

– Справді? А по голосу не скажеш, і така ідея могла народитись тільки в у дим п’яному мозку. Ти точно не пила?

– Я твереза, і я абсолютно серйозно. Ніхто не буде домовлятися за моєю спиною! Якщо вони хочуть Звягівського, то я хочу Алісу – і крапка!

– Добре, заспокойся. А Олег?..

– Він в курсі й навіть дуже втішиться, якщо у нас вийде домовитись із тією принцесою.

– О Боже… ви обоє рябоє…

– То ти зробиш чи мені самій сісти на телефон?

– Ні, я ще сьогодні спробую… А як запитає про гонорар?

– Розкажи про благодійність Звягівського, але як захоче більше аніж ставка – погоджуйся, я доплачу сама.

– Тобі грошей не вистачить.

– Візьму кредит… Надю, не мусоль…

– Ем-м-м… Соломіє, послухай…

– Надю, не починай!

– Ні, ти дослухай. Я зателефоную Алісі, зроблю все можливе… але не сьогодні і, напевно, не завтра. Ти ж розумієш, що вона зразу ж, зразу напише на своїй сторінці й дасть десять інтерв’ю, перш ніж ми зробимо офіційну заяву.

– Що ти пропонуєш?

– Це твій фільм, ти все анонсуєш…

Соломія розуміла, що це капець яка груба маніпуляція, але Надя має рацію.

– То що ти пропонуєш?

– Я ще сьогодні домовлюсь із Максом про фотосесію для Романа, поки він тут. Зробимо Арсена в різних óбразах, ти виставиш світлини в себе на сторінці, і, коли я зателефоную Алісі, вона ще й подякує.

– Роби як хочеш.

– Супер. Ну, до завтра.

Соломія навіть не сумнівалась, що подруга, не соромлячись, скористалася ситуацією, але зараз їй було байдуже. Світ перед очима приємно коливався, і вона, заплющивши очі, рухалась із ним у такт.

Приїхала замовлена вечеря, і жінка взялася готувати стіл у фотозоні: увімкнула тонке мереживо світлодіодів, поставила два сети суші, два келихи, у які налила вино, підпалила і поклала в попільничку дорогу цигарку, збоку – кілька троянд, і сфотографувала.

«Прекрасне закінчення чудового дня. Дякую, коханий Р.»

– Прекрас-с-сно…

Надя дивилась на потемнілий екран смартфона й намагалась не вибухнути від суперечливих емоцій.

Аня, яка з цікавістю слухала розмову, зручно вмостилася поруч на ліжку й узялась розправляти ковдру.

– Що саме?

– Соломія знов напилась і вирішила «зарізати» зйомки ще до їх початку.

– Ну чому ж? Мушу визнати, що запросити Алісу – то геніальна ідея. Шкода, що не твоя.

– Не смішно.

Надя відклала телефон і почала хрускати суглобами на пальцях. Аня, скривившись, схопила її за руки.

– Перестань так нервуватися. Усе буде добре. Якщо Аліса погодиться, то про ваш фільм буде гавкати кожний собака навіть у найглухішому селі.

– Аліса погодиться, я не сумніваюсь, але це буде просто… просто жах. Жахливий жах.

Аня розсміялась і потерла Наді спину.

– Не песимізуй. Може, під час зйомок Аліса з Романом помиряться…

Надин телефон пікнув, вона вхопила його й проглянула повідомлення. За мить її очі розширились, обличчя витягнулось…

– О Боже… ідіотка… п’яна ідіотка! Ти подивись, що вона робить!

Надя тицьнула телефон Ані під ніс. На весь екран красувалась світлина романтичної вечері: суші, вино, квіти.

– І що тут такого?

– Ти на підпис подивись! «Коханий Р.»? «Коханий Р.»?

Аня кілька секунд перетравлювала інформацію й розреготалась. Надя нерозуміюче дивилась на неї, а тоді, відкинувши ковдру, схопилася з ліжка. Її міцно стиснуті губи тремтіли, ноги ніяк не могли потрапити в капці, зрештою жінка кóпнула один із них через цілу кімнату й затулила обличчя руками.

Аня перестала сміятись, підвелась, обійшла ліжко й зупинилася навпроти Наді.

– Надю, ну ти чого? Сонечко моє…

Аня спробувала обійняти Надю, але та смикнулась і відвернулась.

– Надю, ну подумаєш, «Коханий Р.». Ти знаєш, скільки таких ерів ходить містом? Руслан, Родіон, Ростислав… Рустем…

– Перестань! – Надя розвернулась до Ані й знову почала хрускати пальцями. – А як Аліса побачить?..

– Так ти ж… наче… і не хочеш її участі… От і пояснення, якщо вона відмовить…