Зоряна Лешко - Щасливі не плачуть

Роман кривився й тамував у собі образу, що з кожним днем набухала, перекриваючи кисень. Батько навіть не намагався зробити бодай щось, щоб переконати його обрати нову сім’ю. Зосередився на Катрусі й майбутній дитині. Батько ніколи, принаймні при Романові, не був таким уважним до мами, ставився до неї, як до… Ні, Роман не міг сказати, що мама була для батька сірою й нецікавою домогосподаркою, але той сприймав її й усе, що вона робила, як належне. Навіть часто висловлював незадоволення всілякими дрібницями. Катруся ж не дозволяла до себе так ставитись. У цій сім’ї вона була головою й керувала парадом. І Роман зробив висновок: така не вдавиться.

Віру та Петра Звягівських розлучили швидко, за згодою сторін, призначили аліменти, і, вийшовши із зали суду, батьки розійшлись у різні боки, навіть не поглянувши одне на одного.

Мама плакала тиждень, а тоді в один день змінилась до невпізнання. Коли Роман прийшов зі школи, удома його зустріла зовсім інша жінка. Віра коротко підрізала волосся, пофарбувала в платиновий блонд, оновила гардероб. Її очі горіли нездоровим азартом.

– Якщо таткові насрати на твоє майбутнє, то мені – ні. Ми зробимо з тебе зірку. Зовнішність дозволяє, задатки є. Я вже записала нас на кастинг у модельну агенцію.

– Ма, а як же твоя робота?

– Перевага фрілансу в тому, що я сама складаю графік. Тому в мене буде багато часу, щоб подбати про твоє майбутнє.

З того дня Роман жив мов у тумані. Школа, кастинги, зйомки, репетитори – у нього майже не було вільного часу, з друзями спілкувався лише в школі, і то з часом їх об’єднувало все менше спільних тем. Зрештою залишилось лише «привіт – до завтра».

Після школи Роман планував подати документи на філологію, але мама вмовляннями й сльозами змусила його спробувати вступити в театральний. Хлопець особливо не готувався, сподіваючись, що після відмови мама нарешті заспокоїться й покине спроби зробити його зіркою, особливо враховуючи, що в моделінгу особливих успіхів не було. Але несподівано для Романа його зарахували, розгледівши «непересічні акторські здібності».

Рік навчання минув ніяк. Мама наполягла, щоб він жив удома, бо «раптом зателефонують з агенції». Але насправді Роман бачив: жінка боїться залишатись сама в порожній квартирі. Хлопець вдавав, що не помічає її почервонілих очей та награної безтурботності, і, зціпивши зуби, терпів її гіперопіку.

Коли в житті Віри Олегівни з’явився Орест, Роман зітхнув із полегшенням. Йому було навіть трохи смішно бачити, що мама наче почувається винною за своє несподіване щастя. Вона так хвилювалась, знайомлячи сина зі «своїм добрим другом», що розбила дві чашки й порізала палець, а Роман відчував вдячність до цього чоловіка вже за те, що він просто є.

Віра з Орестом тихо розписались у кінці липня, а в серпні на сімейній нараді мама визнала, що не мала права тиснути на Романа і тепер він може сам вирішити, на кого вчитись. Через тиждень мама з вітчимом поїхали в шлюбну подорож, а хлопець нарешті вдихнув на повні груди.

Перший порив покинути театральний швидко минувся. Навчання давалось Романові легко, навіть подобалось, єдине – хлопець критично ставився до своєї зовнішності, його вабила радше режисура, аніж акторство.

Другий рік навчання став для юнака переломним у всьому. Позбувшись гіперопіки й тиску мами, він нарешті розслабився, став розкутішим, заглибився в навчання й отримував задоволення навіть від роботи моделлю. Його почали частіше запрошувати, й одного дня агентка запропонувала пройти проби на невеличку роль у молодіжному серіалі.

Роман ні на що особливо не сподівався, йому чи не вперше захотілося зробити це заради мами. І він отримав роль. Його персонаж з’явився лише в одній серії, але юнака помітили, характер запам’ятався – і «поганця» додали ще у дві серії. А на третьому році навчання Роман познайомився з першокурсницею Галиною Кос…

Якби ж можна було повернутись назад, не піддатися чарам Гали, не пережити того розчарування, болю і втрати. Можливо, не був би тим, ким є зараз. Можливо, мав би спокійне та щасливе життя…

Настя зателефонувала о дев’ятій вечора. Соломія саме зручно вмостилась у ліжку і взяла в руки давно заплановану до прочитання книжку.

Поруч, підперши спину подушкою, сидів Андрій і шукав в Інтернеті матеріали для свого журналістського розслідування.

Дзвінок змусив Соломію здригнутись, і вона крадькома зиркнула на Андрія. Вираз його обличчя не залишав сумніву: навіть у навушниках чоловік почув звук телефона й дуже незадоволений.