Зоряна Лешко - Щасливі не плачуть

© Лешко З. П., 2021

© Depositphotos.com / Vadymvdrobot, nd3000, kadetfoto@gmail.com, обкладинка, 2022

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2022

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2022

Незважаючи на холод у величезному приміщенні, Соломія розщібнула два верхні ґудзики на сорочці й увімкнула камеру смартфона.

«…Отож, любі мої підписники, із неймовірним почуттям щастя повідомляю вам, що сьогодні офіційно завершився передпродакш фільму з робочою назвою “Обирає кров”. Безмежно тішуся, що цей роман сподобався вам настільки, що ви підтримали ідею його екранізації не лише вподобайками, а й гривнею. У тому, що роман таки екранізується, є ваша величезна заслуга. Дякую кожному з вас.

У наступних постах та сторіз розповім вам про наш дрімкаст, кастинги й обрані локації. Про всіх найголовніших людей знімального процесу. А ще маю сюрприз: кожен з вас може стати актором у масовці нашого фільму. Тому стежте за оновленнями, підписуйтесь на розіграші й отримайте персональне запрошення на зйомки.

Люблю вас і дякую за вашу любов та підтримку».

– Міє, Кіщук не давав згоди на участь твоїх підписників у зйомках.

– Я автор сценарію, співпродюсер, інвестую власні й залучаю чужі кошти. Крім того, роблю безкоштовну рекламу в соцмережах. Денис не відмовить.

– А Чаниж?

– А хай спробує не погодитись. Ми ще акторів не затвердили, а «Кров» уже входить у топ п’ять найочікуваніших фільмів наступного року. Олег, звісно, генеральний продюсер, але саме я роблю більше за всіх інших разом узятих. Він не відмовить мені в маленьких бонусах для моїх підписників, які, до речі, теж вклали кількадесят тисяч у «Кров».

– Та я й не заперечую, але, може, треба було спочатку з ними обговорити, а не ставити перед фактом?

– Переживуть.

– От чому ти завжди йдеш найважчим шляхом?

– Життя – взагалі важка штука… Надю, не парся, усе буде добре. Людей і себе треба тримати в тонусі… О, диви! Уже більше тисячі лайків…

– Міє, як твій менеджер, асистент і подруга, мушу знов нагадати: перестань так зависати в соцмережах. Я розумію, що це реклама і все таке, але ти вже півтора року не можеш дописати книжки. І ті ж твої підписники щодня нагадують, як чекають на обіцяну суперновинку. Ти ще повисиш на цій хвилі до виходу фільму, а потім? Перекваліфікуєшся в модного блогера?

– Я допишу її.

Надя закотила очі під лоба, усім виглядом виказуючи цілковиту невіру. Соломія лише скоса поглядала на подругу й намагалася погамувати роздратування. Жінка розуміла, що Надя дбає про її інтереси не лише через хорошу платню й цілком має рацію, але кожне нагадування про недописану книжку щораз більше злило.

Протягом півтора року Соломія написала заледве сто тисяч знаків і закинула. Не йшло. Не писалось. Могла годину сидіти перед монітором і набрати два-три абзаци. Не уявляла, як закінчити текст. Структурований і продуманий сюжет що далі то більше здавався нелогічним, її вигадані персонажі якимось дивом вийшли з-під контролю, і зрештою Мія усвідомила, що середина розмилась, а кінцівка взагалі зникла. Ні, вона написала фінал із самого початку – така сльозлива сцена в лікарні, що завершується повним нехепі-ендом, – але тепер не уявляла, як довести історію до того моменту. Десь у сюжет закралась помилка і загнала його в глухий кут.

Не казати ж Наді, що загубилась і розчарувалась у власному тексті. Навіть гірше – не може вигадати нічого нового. Усі ідеї здаються якщо не банальними, то сплагіаченими. Соломія почала підозрювати, що після «Крові» втратила не лише бажання писати, а й натхнення взагалі. Закохалась у власний текст настільки, що не може написати нічого нового. Саме тому стала такою активною в соцмережах, жила мрією екранізації і змогла запалити нею тисячі своїх підписників.

– Надю, не переймайся, справді. Щойно відзнімемо весь матеріал і фільм піде в монтаж, я сяду за обіцяну книжку й допишу її ще до прем’єри.

– Добре, не маю нічого проти. Але я краще нічого не анонсуватиму, поки не закінчиш, щоб…

– Не починай! Цього разу все буде вчасно. Урочисто обіцяю.

– Не можу сказати, що ти мене сильно заспокоїла, але хай буде… Чекай, – Надя зупинилась і розвернула до себе Соломію, – ти що, збираєшся бути на зйомках від початку й до кінця?

– Звичайно. Я ж повинна переконатись, що все буде як слід.

– Міє, ти здуріла? Денис – чудовий режисер, він і без твого нагляду зробить усе якнайкраще й стовідсотково не дозволить тобі повчати його, як знімати кіно.