Зоряна Лешко - Щасливі не плачуть

За десять років роботи із Соломією тоненький блокнотик, із яким Надя починала кар’єру літературного менеджера, перетворився на доволі товстий, ущерть заповнений органайзер. Такої кількості контактів не було, напевно, навіть в Олега.

Надя ніжно погладила тонку шкіряну обкладинку модного м’ятного кольору і з мрійливою усмішкою примружила очі – ідеальна робота. Почувалася сонцем, ні – центром галактики, якого не видно з периферії, але навколо якого все обертається. І хай про неї знають тільки у вузьких колах, але саме завдяки її ідеям, бажанням та волі про Соломію Лісовську говорять постійно і всюди…

Тримаючи в руках зачитаний примірник «Недосяжної» і пакунок із вином та цукерками, Надя натисла тремтячим пальцем кнопку дзвінка. Сьогодні в Соломії день народження, і Надя сподівалась, що подруга буде рада її бачити.

Соломія зникла на два роки, після канікул не повернулась до університету, видалила сторінку в соцмережі, не відповідала на дзвінки й повідомлення, чим страшенно здивувала й образила Надю, яка вважала себе її найкращою подругою. Дівчина кілька разів приходила додому до Соломії, але за дверима було тихо, на стукіт і затиснуту кнопку дзвінка ніхто не реагував, аж доки сусідка повідомила, що тут уже кілька місяців ніхто не живе.

Перемагаючи образу, Надя зателефонувала Андрієві. Наречений Соломії відповів, що не хоче мати нічого спільного з тією курвою. Шокована Надя набрала його ще раз, але Андрій скинув дзвінок і заблокував її номер.

Дівчина стояла під дверима квартири й намагалася проаналізувати, що відбувається. Що б не сталося між Соломією й Андрієм, через це дівчина не кинула б університет після двох років навчання. Була занадто захоплена журналістикою, щоб просто покинути. І «курва»? Соломія? Весела, дотепна, життєрадісна, добра й принципова Соломія – курва? Ні. Ніколи. Надя могла б поїхати в село, до Соломіїної бабусі, але вирішила, що не варто. Сталося щось дуже серйозне. Настільки, що подруга відмовилася навіть від неї…

Відгук на «Недосяжну» Надя побачила в одній із літературних груп і прогортала б сторінку далі, якби не знайоме прізвище – Лісовська. Мія Лісовська. Під розгромним відгуком було активне посилання на сторінку авторки. Надя зі сльозами на очах вдивлялась у знайомі риси обличчя й не впізнавала подругу: коротке, при самій голові, темне волосся замість розкішної, аж до сідниць, коси, строга світла сорочка, вільні штани класичного крою, складені на грудях руки, серйозний погляд і усмішка – радше іронічна, аніж мила. Від світлини віяло холодом і відстороненістю.

Надя відшукала книжку в першій же книгарні. Дівчина сподівалася знайти в тексті хоч якісь відповіді й не зраділа тим висновкам, які зробила для себе. Історія кохання, із хепі-ендом, читалася легко, але… текст виявився наскрізь пронизаний сарказмом та злою іронією. Не дивно, що книжка викликала таку бурю – від відвертого захоплення до чистого хейтерства. Соломія наче й написала гарну класичну любовну історію і в той же час тонко висміяла її. Добре знаючи подругу, Надя особливо гостро відчула невластиву тій озлобленість, але не знайшла жодної підказки…

На останній світлині в профілі подруги Надя впізнала обстановку Соломіїної квартири і зважилась завітати в гості. Хай там як, але якщо вже найкраща подруга повернулась у світ, то винна їй як мінімум пояснення.

Надя тричі натисла на дзвінок, перш ніж двері відчинились. Соломію наче зовсім не здивував несподіваний візит подруги, вона відсалютувала їй майже порожнім келихом і жестом запросила всередину. Надя повільно зробила кілька кроків, очікуючи побачити галасливу вечірку, але у квартирі було тихо.

– Чим зобов’язана?

Надя повернулась. Соломія розглядала її із кривою посмішкою і награно-показним зацікавленням. Надя аж повітрям вдавилась і ледь не закашлялась. Уся її бравада й рішучість разом випарувались, натомість повернулася пекуча образа.

– Зайшла привітати… у тебе ж…

– А-а-а… ну дякую.

Соломія одним ковтком допила вино й пройшла повз Надю до кухні. Дівчина лишилась у коридорі й не знала, що робити. Пакунок і книжка враз стали важкими й пекучими, вона почувалася повною дурепою, нікому не потрібною. Ще й задарма ображеною та приниженою. Образа змінилася злістю. Надя, проковтнувши сльози, високо задерла підборіддя й пішла за Соломією на кухню.

– Як це розуміти?

– Що саме?

Соломія налила повний келих білого вина й повернулась до Наді, зовсім не приховуючи, що їй не цікава відповідь.